Основи конституційного права Федеративної республіки Ні… — Transcript

Ще раз доброго дня і наразі ми продовжимо. У нас залишаються два питання, це питання континенційно-правового статусу людини і громадянина, а також питання організації та взаємодії вищих органів державної влади в Федеративній Республіці Німеччина та Республіці Італія.

треба сказати, що континенційно-правовий статус людини та громадянина має велике значення для цих держав, оскільки, як я вже казала, з перших статей Конституції можна вже зрозуміти, який напрям декларує держава, взагалі стаття перша Конституції Німеччини говорить про те, що гідність людини до тутаркана і держава зобов'язується гарантувати та забезпечити саме власне це право.

І той факт, що саме в Конституції Німеччини перший розділ присвячений не загальним основам конституційного та державного ладу, а саме правам людини також показує напрям і пріоритет держави саме до встановлення та забезпечення основних прав та свобод.

Як ми говорили, Конституція Італії також більшу частину всієї Конституції приділяє саме закріпленню прав та свобод людини і громадянина і власне її називають такою з соціально направленою Конституції в європейських державах.

Тому давайте розберемося, що складає саме цей конституційний статус у цих країнах, конституційно-правовий статус єдиних громадянина в цих країнах.

І перше на чому я хочу зупинити вашу увагу, це на моделі конституційної регламентації, яка передбачена. І Німеччина, і Італія є країнами, які базуються на ліберально-соціальній моделі регламентації прав та свобод людини громадянина.

Зокрема ця модель заснована на природно-правовому підході щодо розуміння особистих прав, а також на позитивійсько-правовому підході щодо закріплення політичних, економічних, соціальних прав, оскільки особисті права вважаються, що вони нададуться людині від народження, а політичні, економічні, соціальні та культурні права надаються та гарантуються державою.

У битві Конституції закріплюють усі покоління прав використовуючи при цьому як негативний, так і позитивний спосіб формулювання прав та свобод.

позитивний спосіб він зазначається через встановлення відповідних прав та свобод, а негативний через заборону, наприклад, окремим органом державної влади або окремим особам порушувати відповідні встановлені конституційні права та свободи.

Велика увага у цих Конституцій також приділена не тільки правам людини, а ще і обов'язкам. то там людини перед державою.

Також треба зазначити, що червоною смужкою усіх прав і свобод в обох конституціях є закріплення принципу рівності.

Так, наприклад, у Конституції Німеччини принцип рівності покликаний гарантувати рівності чоловіка та жінки, заборонити дискримінацію за ознаками статі, походження, раси, мови, віросповідання, політичних, релігійних релігійних погляда, фізичних, розумових вад, а також забезпечити рівний статус усіх громадян, забезпечити рівність виборчих прав.

До речі, треба зауважити, що у Німеччині німцями вважаються не тільки німці за національністю, а німці вважаються усі громадяни держави. І Конституція, власне, говорячи, ми німці мають на увазі будь-які національності, які мають відповідне статус і мають відповідне громадянство Федеративної Республіки.

Що стосується принципу рівності відповідно до Конституції Італії, то також цей принцип є важливим елементом Конституційного правового статусу, зокрема третя стаття Конституції в розділі основні принципи закріплює, що усі громадяни мають однакову суспільну гідність і рівні перед законом без різниці статі, мови, раси, і розповідані, політичних переконань, особистого чи суспільного становища.

Оскільки я сказала, що представлено всі покоління прав людини, я буквально по два слова зупинюся на основних. До речі, особисті права і свободи в Італії і Німеччині, вони грунтуються на свободі особистості, яка з одного боку є необхідною умовою самовираження особистості, з іншого обмежує втручання держави та інших суб'єктів у приватне життя людини.

Разом з тим, наприклад, Конституція Німеччини також закріплює, що свобода одного закінчується ровно там, де починаються права іншої особи. А до того ж Конституції і Німеччини і Італії закріплюють свободу особистості, точніше, гарантують свободу особистості встановленням низки процесуальних та матеріальних гарантій, до речі, наприклад, право на судовий захис, справа на відшкодування матеріальної шкоди завданої судовим збиттям.

Принцип не бути покаранним інакше, як на підставі вироку, який набув чинності, в принципу там не свідчити самому просто себе, призумпційної винуватості та іншим принципи. А також хочу сказати про політичні права, є особливість. дійсно, що політичні права, які закріплені у Конституції Італії, Конституції В Німеччині. Це, наприклад, такі як виборчі права, права петиції, права на свободу зборів, союзів, асоціації, разом з тим, а-а відповідно до Конституції Федеральної Федеративної Республіки Німеччини та Республіки Італії, реалізації цих прав уможлива за дотриманням певних умов.

Наприклад, в Конституції Німеччини проголошується право усіх німців встановлювати союзи і одночасно вказується, що цілі діяльність, якщо таких союзів або політичних партій, які суперечать законом, або закликають до зміни конституційного ладу, або своїми діями можуть призвести до відповідних суперечностей між різними національними спільнотами, або своїми діями можуть завдати шкоди національним інтересам, а-а основм демократичного ладу. Вони визначаються як неконституційними та не можуть існувати забороняється їм існування у у Німеччині.

В Італії також встановлюється, що забороняються таємні організації та об'єднання організації військового характеру. Тобто ми бачимо певні застереження, які є відголосками тих подій, які існували більше 75 років тому. Я маю на увазі встановлення відповідних тоталітарних таких фашистських режимів, які власне для того, щоб не допустити повернення, на сьогоднішній день і досі містять норми відповідні Конституції, які забороняють діяльність відповідних таких антиконституційних політичних партій.

Що стосується економічних, соціальних та культурних прав, то Конституція закріплює і Німеччині, і в Італії достатньо широкий перелік цих прав, зокрема основний закон Німеччини, виділяє право на вільного вибору професії, місця роботи, місця отримання освіти, як одним з основположих економічних і соціальних прав. При цьому закріплюючи, що примусова праця за допускається лише в місцях позбавлення волі за вироком суду. Конституція містять гарантію права власності, при цьому закріплюють соціальний характер власності.

А що стосується також Конституції Італії, вона також визначає соціальну функцію власності і, власне, як ми вже говорили, забезпечують з одного боку правоприватної власності, з іншого боку забезпечує публічну власність і надає державі право обмежувати експериювати приватну власність у разі необхідних потреб держави.

А ще одним аспектом, на який я хочу наголосити, це те, що обітві країни вважаються певними соціальними державами і закріплюють це на конституційному рівні в майже в перших статтях основного закону.

До речі, права доктрина соціальної держави у Німеччині виходить з того, що держава повинна допомагати слабкому і намагатися вплинути на розподіл економічних благ у дусі принципів справедливості. До речі, на останній промові Ангела Меркель, коли говорила про ситуацію звіру, вона говорила так, що ми будемо піклуватися про кожного, про кожну людину. у нашому суспільстві і це є обов'язок нашої держави.

Тобто держава намагається допомагати тим людям, які не можуть саме забезпечувати собі мінімальний прожитковий мінімум. При цьому німецький законодавче виходить з того, що відповідальність суспільства за забезпечення людині належного існування вона вторанна. Держава забезпечує наяв отримати освіту, наявність робочих місць і вона керується вихідним положенням, що дорослий доросла людина має себе сама забезпечувати, має сама піклуватися про себе, про свою родину, про утримання своєї сім'ї.

І відповідальність держави і суспільства настає лише в випадку, коли оце вихідне положення, воно з якихось причин хвороби або якось там нещасного випадку, воно вже не може бути реалізовано. У цьому випадку держава намагається допомагати людині реалізувати її потреби на життя і задовольнити належним чином, щоб вона мала можливість ну, належного існування. Отже, соціальна держава повинна підтримувати в соціальному плані, скажімо так, особливо сім'ї та людей окремих, які в силу якихось подій, коли вони самі не здатні задовольнити свої власні інтереси, власними силами. Перед усім це стосується людей похилого віку, дітей, перед усім матерів, які отримують дітей. До речі, догляд за дітьми і виховання вважається відповідно до Конституції природним правом батьків і найпершим їх обов'язком. І держава слідкує і тримає під особистим захистом шлюб, сім'ю, а також виховання дітей.

Що стосується Італії, то Італія також одним з своїх провідних прав економічних, вважає право на працю. І до речі, перший перший розділ, який привачений основним правам, він розпочинається з того, що Італія проголошує себе демократич республікою, яка ґрунтується на праці. І не можна не згадати у цьому випадку також наступну статтю, що держава визнає за всіма громадянами право на працю, сприяє створенню умов, що роблять це право ефективним, створенню умов щодо отримання відповідного фаху і в свою чергу кожен громадян зобов'язаний у відповідності зі своїми можливостями власним вибором здійснювати цю діяльність і сприяти таким чином матеріальному та духовному прогресу суспільства.

Тобто ми бачимо, що кореспондується як право, так і взаємний обов'язок людини і держави, створювати умови як для функціонування держави, так і для відповідного забезпечення відповідного рівня людини. Тобто тут, кстати, логічним також є продовження цих норм, коли республіка в якості зобов'язання свого закріплює об'єк охоронити працю у всіх її формах, дбати про підготовку та підвищення професійної кваліфікації осіб, які працюють, підтримувати міжнародні організації та угоди, які мають мету закріпити певні трудові права, сприяти розвитку, а також Італія визнає свободу і міграції за умови дотримання обов'язків встановлених у загальних загальнодержавних інтересах, а також захищати і громадян, які працюють за кордоном, а також робочі місця для перед усім для своїх власних громадян і власне таким чином забезпечуючи відповідний дороб.

Тобто ми бачимо, що держава достатньо чітко закріплює відповідні відповідний каталог прав людини для того, щоб забезпечити не тільки мінімальний рівень, а також надати людині ще самореалізуватися при цьому принести певну користь державі. А також треба сказати, що говорячи про права людини, треба не оминати той факт, що сама держава покладає на себе зобов'язання шляхом створення органів державної влади гарантувати та забезпечувати, а також захищати відповідні закріплення у Конституції права.

Тож давайте з вами розглянемо безпосередньо спосіб взаємодії між гілками влади як я вже зазначала, і Федеративна Республіка Німеччина, і Республіка Італія в нас є парламентськими республіками, да, за формою правління. Втім організація влади у цих країнах має свої особливості. А до речі, деякі конституціоналісти взагалі пропонують в зв'язку з тим, що роль голови уряду у Німеччини є досить сильно і він має сильні позиції щодо впровадження державної політики. Виділити і обґрунтовую точку зору, що треба виділити відповідну особливу модифікацію державного правління, як канцлерську республіку, таким чином зауважуючи на провідній ролі саме канцлера.

Отже, Федеративна Республіка Німеччина закріплює принцип розподілу влади на законодавчо-виконавчу та судову, де законодавча влада належить Бундстагу і Бундраду - це нижня та верхня палата, які утворюють парламент Німеччини. Бундстаг вважається нижньою палатою, він обирається за змішаною системою. Половина складу обирається за масою. Ворня палата є палатою представництва земель, де члени верхньої палати обираються урядом земель, при цьому Конституція не встановлює відповідний термін повноважень верхньої палати вважається так, що в будь-який момент земля може відзивати своїх представників у верхній палаті. І взагалі представники від земель, вони повинні захищати інтереси землі, а не інтереси тієї партії, до якої вони можуть входити. Тобто це повністю палата земельного представництва для того, щоб враховувати інструкції земельного уряду і представляти інтереси на державному рівні.

Отже, виконавча влада у Німеччині представлена федеральним урядом. Конституція взагалі дуже коротко і чітко встановлює кому належить виконавча влада. Федеральний уряд складається з федерального міністра, федерального канцлера та федеральних міністрів. Таке визначення дає сама Конституція. Втім федеральний канцлер обирається Бундестагом за пропозицію Федерального президента. Це також свідчить Конституція. На практиці, як за класичною схемою ми з вами вивчали на загальній частині у парламент репутах. Канцлером стає лідер партії більшості у нижній палаті парламенту. В нашому випадку у Бундестазі.

Треба сказати, що як на сьогодні, в Христіансько-демократичний Союз вже немає такої переваги у нижній палаті і тому Ангела Меркель була змушена формувати коаліцію. Тобто інший випадок, коли головою уряду стає лідер коаліції, коли декілька політичних партій об'єднуються у єдину коаліцію і, власне, між собою розподіляють місця у федеральному уряду, та партія, яка має більшість місць у коаліції голова її стає канцлером, а вже між іншими міністрами, відповідно до коалічної угоди вже розподіляються відповідні портфелі у федеральному уряді. Тож треба сказати, що федеральний канцлер дійсно має достатньо велику кількість повноважень і ще така особливість у Німеччині те, що обрання федерального канцлера Бундестагом, воно не потребує більше більш жодної легітимації. Тобто вже іншим способом отримувати довіру не потрібно.

Навпаки в Італії, де також за загальним правилом прем'єром стає лідер партії, зазвичай партії більшості, яка представлена у нижній палаті, палаті депутатів, але при цьому Конституція встановлює, що додатково після того, як буде обраний прем'єр-міністр протягом десятиденного терміну, він повинен надати у парламент програму діяльності уряду, яка повинна бути затверджена парламентом. І тільки після цього, після цієї легітимації, після отримання довіри, уряд є чинним і він починає працювати свою роботу. Тобто ми бачимо, що дві країни, які мають одну саму форму, одну і ту саму форму правління, в принципі, схожий спосіб формування уряду, але способи легітимації цього уряду, вони є трошки іншими. і зокрема в Італії передбачена додаткова процедура, отримання довіри урядом безпосередньо новоствореним урядом від парламенту.

А переходимо знов-таки до основного закону Німеччини і до статусу федерального канцлера. Федеральний канцлер, як голова уряду, дійсно відіграє значну роль як у політичному керівництві, державному управлінні, національній безпеці, законодавчій сфері. Тобто його думка і його воля в цих моментах є визнача До речі, основний закон наділяє канцлера повноваженнями визначати основи і напрямки політики на весь термін обрання парламенту з першого деякі науковці вважають, що статус канцлера підтримується тією партією, яка є в партії більшості у нижній палаті парламенту.

І власне, вона надає можливість канцлеру шляхом прийняття від парламенту необхідних законів, які надавали можливість канцлеру реалізувати свою політику, надає можливість канцлеру таким чином впливати на парламент на ход прийняття законів. Втім у ситуації, коли парламент не може або не хоче підтримувати парламента, підтримувати уряд і канцлера.

У канцлера є додаткові можливості передбачені Конституції, зокрема, отримання вотому довіри або стан законодавчої необхідності, який може пропонувати канцлер, зокрема для досягнення своєї мети щодо прийняття того чи іншого закону, який необхідний канцлеру для реалізації своєї програми. А до речі, західно-німецькі конституціоналіст, Крюгер з приводу діяльності канцлера взагалі зазначав, що всі принципові закони, які приймаються парламентом, а також будь-які парламентські рішення по основ политики або будь-яким іншим питанням, вони всі видаються у відповідності до керівних положень Федерального канцлера.

Це положення є очевидним ще з моменту створення парламентської республіки у 47-му році, коли одразу була визначена така домінуюча роль Федерального канцлера і зберігається і досі. І власне, саме так внутрішні конституціоналісти німецькі визначають роль канцлера у своїй країні. Отже, тут ще треба сказати, що Федеральний канцлер характеризується специфічною формою парламентської відповідальності.

Треба сказати, що саме канцлер відповідає перед парламентом, а не уряд в цілому. До речі, те, що канцлер, коли канцлер іде у відставку, то весь уряд разом з канцлером колективна відповідальність, коли уряд також іде у відставку. Треба сказати, що Парламентська відповідальність зазначається такою особливістю, як конструктивний вотом недовіри. Що він означає?

Він означає те, що коли Будех виражає недовіру федеральному канцлеру, не погоджуючись з його політикою, він може виражати це цю недовіру одночасно, прийнявши резолюцію, більшістю голосів щодо пропозиції нового канцлера. І тоді вже звертається до федерального за звільнення федерального канцлера і призначення нового. При цьому федеральний президент зобов'язаний звільнити задовольнити таке таке прохання або таку пропозицію і призначити новообраного канцлера.

Тобто ми бачимо, що одночасно зводим недовіри парламент голосує за нового канцлера, якого якому надає повну довіру більшістю голосів. І деякі вчені кажуть, що це правило воно трошки уповільнює можливість парламенту висунення вотому недовіри, тому що не так важко проголосувати за недовіру за недовіру уряду, як одночасно ще і надати більшість голосів щодо кандидатури нового канцлера.

І власне, це такий конституційний момент є певною перешкодою щодо ефективності парламентської процедури, щодо отримання і запровадження вотому недовіри для для канцлера.

Ще хочу звернути вашу увагу на так званому вираженні вотому довіри, про які я вже згадувала, як одну з можливостей канцлера повпливати на парламент щодо можливості прийняття парламентом того закону, який потрібен канцлеру для реалізації своєї програми. Тобто коли канцлер звертається за отримання довіри до парламенту, це тоді, коли в парламенті зазвичай немає парламентської більшості тієї партії, яка підтримувала, а це багатокоаліційний парламент і коаліційний уряд. І тоді Федеральний канцлер звертається так, ну, з таким закликом до солідарності урядової більшості А-а і в принципі, коли парламент надає так звану довіру канцлера, одночасно це ставить для нього необхідність прийняти ті закони, які протягає за собою канцлер для того, щоб реалізувати свою програму. Ще одним способом повпливати канцлера, як я вже зазначала, є права канцлера запровадити стан законо необхідності. Це можливо у випадку, коли Бундстаг все ж таки відхилив поданий урядом законопроект. Після цього федеральний канцлер звертається до Бундстагу про вираження йому довіри. Якщо і це не знаходить підтримки, то Бундстаг може звернутися до федерального президента. А по-перше, про оголошення стану законодавчої необхідності. За таких умов законопроект вважається прийнятим якщо його схвалить верхня палата Бундэстрад. Це надає можливість поза голову Бундэстагу приймати закони верхньої палатою парламенту і навіть тоді, коли канцлер не має підтримки в більшості у Бундэстазі. Також канцлер може запропонувати президенту розпустити Бундэстаг і таким чином знов-таки повпливати, ну, це також система противаги Бундэстагу щодо а-а непорозуміння з приводу певної політики, яку запроваджує Федеральний канцлер.

А що стосується Федерального президента. Федеральний президент, оскільки це парламентська республіка, тут ще треба зазначити, що в Німеччині компетенція парламенту є відносно обмеженою і це відбувається за рахунок того, що повноваження парламент діє з повноваженнями латагів земель. І основний напрямок діяльності парламенту - це прийняття законом. Права законодавчої ініціативи - це також важливо. Права законодавчої ініціативи на сьогоднішній день є у федерального уряду, федеральної ради Бундестагу і Бундераду. Особливість, знов таки німецького законодавства, що федеральний уряд вносить свої законопроекти через верхню палату Бундерад для того, щоб отримати підтримку земель. Натомість Бундерад завжди подає свої законопроекти через федеральний уряд для того, щоб отримати підтримку федерального уряду. І тільки Бундестаг не потребує попереднього схвалення і узгодження ні з ким, він подає безпосередньо депутати свою законодавчу ініціативу реалізують безпосередньо подаючи до своєї палати через Бундестаг.

Тобто ми бачимо, що такий особливий порядок надає можливість гілкам влади впливати також одна на одну і отримувати необхідну підтримку на шляху законодавчої ініціативи. треба сказати, що у законодавчих повноваження більше повноважень все ж таки у Бундестазі. основний закон встановлює перелік законів, які потребують згоди Бундестагу, зазвичай це такі закони, які встановлюють принципи та тариф про використання федеральних залізниць, основні положення щодо користування служби пошти, телекомунікації, будівництва, експлуатація залізниць, федеральні фінансові закони, будь-які надходження до федерального уряду.

і як зазначалось, бундестаг має більше повноважень щодо не тільки прийняття законів, а ще і до парламентського контролю. Саме парламентський контроль здійснюють члени низької палати парламенту, зокрема уряд несе як індивідуальне, так і колективну відповідальність перед Бундестагом. І, власне, а-а можна виділити також установчі повноваження Бундестагу, коли Бундестаг, наприклад, разом з Бундераттом бере участь у формуванні Федерального Конституційного суду, обрані Федерального Президента, а також обрані Федерального канцлеру та в інші повноваження, які стосуються, наприклад, ратифікації міжнародних договорів, тобто повноважень у міжнародній сфері.

Що стосується статусу Федерального президента, про якого вже починала говорити, то, оскільки це парламентська республіка, президент має обмежені повноваження, які Конституція чітко закріплює у якості вичерпного переліка, безпосередньо, які не розширюються в залежності від там можливостей враних політичних ситуаціях. Зокрема, президент Німеччини обирається на федеральної федеральними зборами, які складаються із членів Бундестагу, а також такоїсь кількості представників від латагів земель. Які обираються на основі пропорційності. Термін повноважень президента Німеччини 5 років. І, до речі, Конституція закріплює за Президентом низку безпосередньо представницьких повноважень, зокрема представляти державу на міждержавній арені, укладати міжнародні договори, акредитувати, приймати послів, здійснювати помилування.

а серед установчих повноважень - це повноваження призначати звільняти федеральних суддів, федеральних чиновників, пропонувати Бундстагу кандидатуру в федерального канцлера, звільняти федерального канцлера з посади за зверненням Бундстагу. за пропозицією федерального канцлера призначати звільняти федеральних міністрів. у сфері діяльності парламенту, президент компетентний розпускати Бундстаг за пропозицію федерального канцлера, оголошувати стан законо необхідності, промульгувати закони, які приймаються Бундестагом.

Втім треба сказати, що усі акти Федерального президента, як у будь-якій парламентській республіці потребують контрасигнації. Тобто відповідного підпису федеральним канцлером або компетентним міністром, які з одного боку за це беруть відповідальність, а з іншого боку таким чином обмежують президента у праві прийняття особистих рішень. А ще одним органом, як такий також впливає на державний механізм, є федеральний Конституційний суд.

Він формується Буденстагом і Буденсратом по вісім членів від кожної палати парламенту терміном на 12 років. І треба сказати, що Федеральний Конституційний суд є єдиним органом у Європі, який здійснює максимальне широке коло повноважень. По-перше, тих, що стосується розгляду Конституційних скарг, а також повноважень, які надані йому відповідно до Конституції. Зокрема, Федеральний Конституційний суд має право вирішувати справи, які стосуються інтересів Федерації шляхом тлумачення положень основного закону, вирігувати спори про компетенцію Федерації, компетенцію земель.

взагалі він вирішує будь-які питання, які стосуються розмежування повноважень між Федерацією та її суб'єкт , а також між суб'єктами, тобто між землями між собою. На суд покладено розгляд формальної відповідальності федерального права і права землі Конституції Німеччини, виконання землями федерального законодавства. Як я вже сказала, вирішує справи щодо конституційних скарг, до речі, громадяни та будь-та інші суб'єкти можуть звертатися щодо захисту не тільки конституційних прав, але будь-які прав, які випливають з будь-яких інших галузей права. Суд також вирішує справи про неконституційних політичних партій. до речі, рішення Федерального Конституційного суду є остаточним, вони не підлягають будь-якому оскарженню, норми визнаються нечинними і вони є обов'язковими як для органів федерації, так і для органів органів влади інших для органів влади земель, а також для усіх суддів, для всіх інших органів влади.

І швиденько ми переходимо до Конституції Італії. Отже, я вже говорила про те, що Конституція Італії не містить чіткого розподілу влади, проте ми чітко бачимо, відповідно до Конституції розмежування повноважень між парламентом, президентом Республіки та Радою міністрів. А в країні, що говорить про те, що Конституція, до речі, фактично закріпила цей розподіл і розмежувала повнаваження.

До речі, знов таки, повнаваження президенту, вони є достатньо слабкими, він має переважно представницькі повноваження. А парламент країни складається знов таки з двох палат, але на відміну від Німеччини палати між собою є рівноправним. Палата депутатів і палата сенату формується одночасно терміном на 5 років за змішаною системою. І палати у законодавчому процесі і у контрольних повноваженнях є рівними між собою у разі непорозуміння в законодавчому процесі усі питання вирішується за допомогою метода Човника, коли законопроект межує від однієї палати до іншої доки не дійте однієї редакції, яка задовольнить дві палати.

Президент Республіці Республіки призначається парламентом, коли окрім членів до парламенту також скликаються по три представники від кожної області. Президент обирається на відміну від Німеччини на сьомерічний термін.

Згідно з Конституцією Президент Республіки може достроково розпустити обидві таке важливе повноваження, яке надає можливість президенту у разі певної політичної кризи при мінімальних з одного боку повноваженнях втрутитися і вирішити певну політичну ситуацію, врегулювати відповідний політичний конфлікт. До речі, ми говорили, що на початку першій частині, що той факт, що зазвичай парламент Італії має багато партій представленими у - в самому парламенті.

Це замовлює факт, що зазвичай формується багатокоаліційний уряд. І, власне, на сьогоднішній уряд вже є 61 в з моменту створення 47-го року, да, з моменту прийняття Конституції. І це говорить про той факт, що в принципі, ну, політична система Італії є недостатньо зрілою, оскільки партії, ну вже останнім часом воно більш повільніше, але спочатку достатньо політичні сили не змогли приходити до згоди і таким чином було приймалося рішення змінювати відповідні уряди для того, щоб певною мірою врегулювати і політичну і економічну ситуацію.

Отже, одним з провідних напрямків діяльності парламенту, як і у більшості країн є законотворчість. Законодавча компетенція парламенту знов таки можна віднести до відносно обмеженої, оскільки відповідно до Конституції а-а е-е перелік питань, до яких області мають право видавати законодавчі норми, а-а закріплюється в Конституції і з цього виходить, що законодавча функція здійснюється спільно обома палатами парламенту, а-а і а-а обласними радами, втім за виключенням таких основних питань, які стосуються тільки державних, а-а можливостей, які приймаються тільки загальнодержавним парламентом, це питання, які стосуються бюджету, який подається Радою міністрів до палати до палати депутатів.

І саме це зумовлює той факт, що парламент поділяє свою законодавчу функцію між не тільки палати між собою, а ще з відповідними територіальними утвореннями. А треба сказати що законопроект вважається схваленим, якщо він прийнятий обома палатами в ідентичній редакції, законодавча ініціатива належить не тільки палатам парламенту, також вона належить Раді Міністрів. в Італії передбачена народна законодавча ініціатива, зокрема 50 000 виборців можуть запропонувати будь-який законопроект, який при нарахуванні цієї кількості повинен бути розглянутий у нижній палаті парламенту.

Також справа законодавчої ініціативи належить національній раді економіки і праці, обласним та муніципальним радам. Тобто ми бачимо на відміну від Німеччини, достатньо розширене коло суб'єктів законодавчої ініціативи. Втім воно обмежено застереженням про те, що, наприклад, виборці не можуть носити проекти в галузях, які зарезервовані безпосередньо за урядом країни, за Радою міністрів. Це знов-таки питання, що стосується бюджету, ратифікації міжнародних договорів, там питання помилування і так далі.

А що стосується контрольних повноважень парламенту Італії, то треба сказати, що здебільшого основним засобом контролю, який застосовується є інтерпреляція, тобто письмовий запит до до уряду з приводу її діяльності або з приводу політики чи дії того чи іншого міністра чи уряду в цілому. Окрім інтерпреляції також застосовується усні запити, вотом довіри, вотом недовіри, формування і функціонування спеціальних комітетів, які займаються розслідуванням з питань, що становить відповідний соціальний інтерес.

До речі, а президент, також Конституція закріплюється, що він може бути знятий з за допомогою процедури імпічменту, власне, оці спеціальні комітети і займаються та розслідування питань, які можуть довести потім до імпічменту числі і голови держави. Що стосується уряду країни, знов таки уряд в Італії також має достатньо великі повноваження, може не такі великі, як канцлер і уряд у Німеччині, але також достатньо розширені, порівняно з іншими країнами.

А широка автономія у здійсненні виконавчих повноважень Вона поєднується в тому, що по-перше, жоден акт президента є не дійством без контракцинації голови Ради Міністрів або міністрів, які будуть відповідати за цей акт. Взагалі Конституція не регламентує компетенцію Ради Міністрів і вважає, що ну, відповідно до Конституційної практики, Рада здійснює будь-які виконавчі повноваження, які не віднесені Конституцією до інших компетентних органів влади. Тобто усе, що не закріплено більше не яким, це є все компетенцію саме ради міністрів. А щодо регулювання питання про формування уряду, ми з вами вже говорили, що уряд потребує обов'язкового затвердження її програми, після цього він стає легітимним. І, власне, це складний та тривалий процес, який має декілька стадій, але в класичному варіанті все рівно зазвичай головою уряду є лідер партії, яка має більшість у нижній палаті парламенту.

За головою уряду Конституція встановлює загальне керівництво політикою уряду. за неї голова уряду несе відповідальність. він також встановлює і заохочує кардинальність заохочує діяльність усіх міністрів. існує як існує як особиста, так і колективна відповідаль уряду перед парламентом. Голова уряду від імені уряду здійснює будь-які повноваження перед парламентом, зокрема він подає законопроекти, тексти указів, які пропонує до парламенту. він контролює акти президента, контролює виконання адміністративних директив, призупиняє акти міністрів. Тобто ми бачимо, що сироке коло повноважень, відповідно до самої Конституції. А повноваження президента, як я вже сказала, є мінімальними. у президента є правовето, втім це правовето на відміну в принципі, в парламентських республіках взагалі президенти можуть не мати правовето, як, наприклад, в Німеччині. В Італії президент має правовето, але це вето є слабким, воно може бути подалене простою більшістю голосів від кворуму, який приймав відповідний законопроект. у президента є право підписувати та промолюгувати закони, але президент в принципі не визначає основи політики держави і, власне, уся діяльність президента, вона іде, безпосередньо за відповідною контрагенцією, за відповідним погодженням з прем'єр-міністром.

До речі, президент, як я вже говорила, обирається на 7 років і вибори президента проходять таємним голосуванням більшістю у 2/3 членів асамблеї виборщиків. Президента може бути особа порівняна з іншими країнами, яка досягла 5річного віку, зазвичай цей рівень в інших країнах становлять 35-40 років, в Італії це 50 років. І основні повноваження все ж таки у президента у представницькій сфері сфері він представляє національну єдність, акредитує та приймає декламатичних представників, ратифікує міжнародні до угоди, головує у Вищій раді магістратурі, дарує помилування.

І, власне, ще також, до речі, президент може призначати п'ять членів сенату, які прославили державу, він також призначає, як я вже говорила, голову ради міністрів, може визначати народний референдум. А тобто Конституція все ж таки закріплює певний мінімальний перелік повноважень все рівно говорячи про те, що будь-які його повноваження реалізуються з допомогою відповідної контрасигнації. І останнє на чому я хочу зупинити вашу увагу, це на діяльності відповідно Конституційного суду Італії. Знов таки Італія характеризується тим, що створює спеціальний орган Конституційної юрисдикції, який є частиною судової системи країни. Він складається з 15 суддів, які призначаються по третині президентом, парламентом, на спільному засіданні палат.

і Конституційний суд має достатньо широку компетенцію. Зокрема, він розглядає спори про конституційні законів і актів, що мають цілу закону, розглядає спори про компетенцію між державою та областями та між органами влади областей. Виносить рішення про звинувачення проти президента Республіці, коли запроваджена процедура імпічменту. Він постановляє про допустимість референдумів, визначає положення неконституційними. До речі, таке визначення тягне за собою втрачання чинності будь-якого акту і виключення його з поточноного законодавства. Рішення Конституційного суду так само, як і в Німеччині є остаточним та немає зворотної сили.

Отже, ми можемо з вами в якості завершення також говорити про те, що органи Конституційної юрисдикції, як у Німеччині, так і в Італії, відіграють важливу роль у розвитку Конституційного права. А в цих країнах і перед усім тим, що вони мають право тлумачити Конституцію, а також визнавати нечинними норми, які суперечить Конституції і саме, власне, займаються тільки перевіркою і перевіркою інших норм на відповідність Конституції і тлумаченням. І це значно скажімо так, їх повноваження зосереджує саме на перевірці і забезпечення стабільності і верховенства основного закону у Німеччині та в Італії.

І на закінчення хочу закінчити такою дуже цікавою фразою, яка була сказана ще Юстініаном, яка є характерна для нашого предмету, яка така історична мудрість, яка живе скрізь століття, яка підтверджує на сьогоднішній день будь-яке функціонування і будь-яке розмежування влади. Вона наступна, що серед усіх справ не можна знайти нічого настільки важливого, ніж розподіл влади в порядку переваги влади закону. Колись закон домінує, зберігається справедливість, зберігається справедливість, а також забезпечується усі порядки і людські справи, і державні справи.

Отже, треба сказати, що саме ця мудрість нам підтверджує, що яким би чином не була організована влада у державі, якщо вона функціонує на підставі закону, на підставі знання закону, на підставі тих норм, які запроваджені у Конституції і взагалі, які визначені у якості основоположних, то така влада може забезпечити безпосередньо і справедливість, і належне існування держави, існування суспільства, і взагалі задоволення відповідних необхідних прав людини, які надають можливість цієї людини почувати себе у цій державі, максимальна гармонійна з розвитком та надаючи відповідну користь цій державі і суспільства як такому. Тому я вам усім бажаю здоров'я, бажаю усім мати в собі сили, мати в собі бажання змінювати себе на найкраще, приносити користь і завжди пам'ятати, що основна цінність людини в тому, щоб приносити відповідну користь не тільки собі, а приносити користь суспільству, приносити користь державі. І власне, саме найкраще, найвище задоволення ми отримуємо тоді, коли щось робимо добре іншим людям. Тому я всім нам бажаю цієї доброти і оцієї сили робити добро, робити його просто так для того, щоб цей світ став кращим для того, щоб наша країна була краща. І власне, я вам усім бажаю здоров'я, бажаю всім бути реалізованими, бажаю всім бути освідченими і дуже надіюся, що ми ще з вами В рамках дистанційного навчання ще зустрінемося. І, власне, бажаю вже побачитись офлайн, найскорішим часом, вже на безпосередніх практичних заняттях для того, щоб обговорити практичні питання вже безпосередньо у практичному занятті у формі діалогу з вами. Дякую вам за увагу. Дякую, що зі мною були до кінця цієї лекції. На все добре, до побачення.