Speaker A
[музика] Річард і Лі розповіли про розрізнення чинників характеру і обставин в аналізі певної поведінки. Згадали кілька когнітивних процесів, що вступають у дію при такому аналізі. Один з них — вибіркова увага. Ми здатні сприйняти обмежену кількість інформації. Моя увага зосереджена на тобі, на тому, що ти говориш і як поводишся. Але при цьому я не бачу контексту. Також Річард згадав про культурну різницю. Пам'ятаєш, люди зі Сходу більше уваги приділяють контексту і розглядають людину на тлі певних обставин. У них на першому місці контекст, а людина десь у ньому. Також Лі звернув увагу на нашу мову. У нас є багато назв для особистісних характеристик. Але дуже мало назв для характеристик ситуацій, обставин, що змусили б тебе почуватися хоробрим. Вчора я опинився у дуже чесній ситуації. Ми так не кажемо. Натомість ми кажемо про вчинки, що характеризують людину у певних обставинах. Якось я стояв у заторі, і щойно дорога звільнилася, мене підрізали. Я знав, що водій зробив це спеціально і був розлючений. Сказав: "Ну й козел, яким же це гадом треба бути?" Та я якраз готувався до теми відокремлення особистості від обставин і спинив себе. Сказав: "Зачекай, а що, якби я когось отак підрізав? Я міг би виправдати свій вчинок тим, що дуже поспішаю і мені не можна втретє поспіль запізнитися на роботу. Та коли підрізали мене, я пов'язав вчинок того водія з його характером, а не обставинами. Це розповсюджене явище. Ми пов'язуємо поведінку і вчинки людей із їхніми особистісними рисами, характером, але свої вчинки ми виправдовуємо обставинами, в яких опинилися. Ми вже говорили, що на основі особистісних характеристик дуже важко спрогнозувати чиюсь поведінку. Та чи може в цьому допомогти знання обставин? Згадаємо експеримент із добрим самарянином. Соломон Еш провів подібне дослідження. Уяви, що ти береш участь у візуальному експерименті на визначення гостроти зору. Заходиш у кімнату, там сидить четверо людей, і експериментатор показує вам чотири лінії. Одна лінія ліворуч і три лінії різної довжини праворуч. Ти маєш визначити, яка лінія з тих, що праворуч, тієї ж довжини, що і ліва. Ти чітко бачиш, що правильна відповідь B. Ця лінія така сама, що і ліва. Перша людина каже: "Відповідь С". Друга людина каже: "Відповідь С". Третя каже С. І четверта каже С. Як би ти вчинив? Дотримувався б своєї думки, сказав би, що правильна відповідь B, чи пристав би до думки групи? Еш виявив, що дуже часто люди пристають до думки групи. Вони кажуть С, навіть якщо вважають, що відповідь B. Це називається соціальним конформізмом. Люди пристають до думки групи, бо не хочуть виділятися, чи вважають, що ті люди знають щось, що невідомо їм. Це чудовий приклад соціального конформізму. Один з класичних, найвідоміших і, можливо, один із найсуперечливіших експериментів на цю тематику проводився Стенлі Мілгремом. У даному експерименті був схожий контекст. Одна людина працювала на експериментатора, а дії іншої якраз і досліджувалися. Ця людина приходила в лабораторію, де її зустрічав поважний чоловік у білому халаті, експериментатор. Він казав, що в експерименті беруть участь дві людини. Одна з них як вчитель, а друга як учень. Та насправді учень працював на експериментатора, а піддослідним був вчитель. Експериментатор заводив їх у кімнату, прив'язував учня до стільця, досить схожого на електричний, так, щоб учень не міг встати, і прилаштовував до нього електроди. Потім експериментатор відводив учителя-піддослідного в іншу кімнату, де той не бачив учня, що прив'язаний до стільця. Потім вчитель мав диктувати пари слів, які учень мав запам'ятати. Учень з учителем спілкувалися через мікрофон. Саме так. Учитель читав учневі пари слів, а той відповідав йому, і вчитель усе чув. Якщо відповідь правильна, чудово. Якщо ні, вчитель б'є учня струмом. Експериментатор показував вчителю прилад, за допомогою якого це робилося. Перший тумблер бив на 5 вольтів. Натискаєш кнопочку, і учня в іншій кімнаті б'є струмом, хоча насправді струму не було. Далі удари йшли на 10, 15, 20 вольтів і аж до 450. Учитель спілкувався з учнем через мікрофон і зачитував йому пари слів. Якщо учень повторював їх неправильно, а це він робив часто, учитель бив його струмом. Коли удари доходили до 100 вольтів, учитель чув: "Вибач" і бив його струмом. І з кожною неправильною відповіддю напруга збільшувалася. Саме так. Напруга поступово зростала. Справжньою метою експерименту було дізнатися, як далеко зайде вчитель, до якої позначки в ударах струмом він дійде. Вольтаж постійно збільшувався. Скільки людей дійдуть до позначки удару учня в 450 В? Там було написано, що удар може бути смертельним. На інших позначках була написана небезпека від удару, а на останній уже стояло три ікси. Скільки людей дійде до неї? Під час експерименту багато учителів були стривожені. Вчитель натискав на кнопку удару і чув, як учень крикнув: "Припиніть, це боляче!" Потім вчитель дивився на експериментатора і казав: "Я не можу продовжувати, це небезпечно". А експериментатор відповідав їм на це: "Експеримент вимагає, щоб ви не зупинялися. Будь ласка, продовжуйте. Ні, той хлопець уже... Будь ласка, продовжуйте експеримент. Ми наполягаємо. Удари не призведуть до незворотного пошкодження. Що б це не означало? Будь ласка, продовжуйте." Скільки людей дійдуть до кінця панелі? Більшість подумала, що ніхто. Може одна людина, що виявиться психом. Та насправді переважна частина людей, точно не пам'ятаю цифру, 40, ні, 65% підопітних дійшли до кінця панелі і натиснули на кнопку зі смертельним розрядом. Навіть коли чули, як учень кричав: "Припиніть, моє серце!" І навіть коли учень переставав реагувати, вони продовжували бити його струмом. Такі несподівані результати шокували всіх. Адже це якась моральна прірва. Просто жахливо. Та якби будь-хто опинився у подібній ситуації, скоріше за все, він робив би так само і натискав на кнопки, як це робили вчителі. Проводився ще один експеримент, який виявив ефект свідка. Один піддослідний заходив у кімнату і заповнював анкету з запитаннями. Експериментатор в іншій кімнаті натискав на кнопку, і в приміщення з піддослідним через двері сусідньої кімнати починав надходити дим. Більшість з учасників, які перебували на самоті, коли бачили дим, одразу починали діяти і йшли у кімнату, звідки ішов дим, бо думали, що почалася пожежа. А зараз найцікавіша частина. Потім експеримент повторили, але тепер у кімнаті було вже троє людей. Ти цього не знаєш, але дві людини, які поруч із тобою, працюють на експериментатора. Ти заповнюєш анкету з запитаннями разом із двома людьми і бачиш, що з сусідніх дверей іде дим, а люди, що поруч із тобою, спокійно продовжують відповідати на запитання анкети. Вони бачать дим, але не переймаються через це і не відволікаються від своєї справи. У таких обставинах люди значно рідше намагалися взяти ситуацію під контроль чи пошукати допомоги. Кожен з цих експериментів чудово демонструє вплив обставин. У дію вступають три ситуаційні чинники: соціальний конформізм, підкорення авторитету і ефект свідка. Постав ледь не будь-кого в таку ситуацію, і результат буде тим самим. Ситуаційні чинники значно краще можуть допомогти спрогнозувати поведінку, ніж особистісні риси. Саме так. Їхній вплив дає той самий результат ледь не з будь-ким. Здається, Ліросс називав це фундаментальною помилкою атрибуції. Вона настільки фундаментальна, що більшість людей у подібних ситуаціях поводитимуться так само. Ми поговорили про цю помилку атрибуції з Літом і Річардом. І ось що вони сказали. Господи
