Speaker A
Січень 1951 рік. СРСР. У тіні велетенського комуністичного звіра працює гігантська мережа виправно-трудових таборів ГУЛАГ. Там за різними звинуваченнями відбувають покарання усі без винятку поневолені Москвою народи.
Документальний огляд життя українок у сталінських ГУЛАГах — боротьба, виживання та жіноча стійкість у таборах.
Key Takeaways
- ГУЛАГ був системою масових репресій і катувань, що охоплювала всі народи СРСР, зокрема українців.
- Жінки в таборах зазнавали не лише фізичних, а й сексуальних та психологічних травм.
- Виживання залежало від взаємної підтримки, збереження культури і внутрішньої стійкості.
- Політичні звинувачення часто були надуманими, а більшість ув’язнених не були злочинцями.
- Історія українок у ГУЛАГу — це історія боротьби, втрат і незламності духу.
What the video covers
- ГУЛАГ — система виправно-трудових таборів у СРСР, де утримували мільйони, зокрема багато українців.
- Жінки в ГУЛАГу стикалися з жорстокими умовами: важка праця, голод, хвороби, сексуальне насильство.
- В’язні працювали на рівних з чоловіками, часто у надзвичайно суворих кліматичних умовах, наприклад у Норильську.
- Велику частину ув’язнених складали політичні в’язні, звинувачені у націоналізмі та антирадянській діяльності.
- Українки зберігали мову, культуру і підтримували одна одну, прикрашали бараки вишиваними рушниками.
- Діти в таборах часто помирали або втрачалися, їх ховали у братських могилах без імен.
- Жінки прагнули працювати в сиротинцях, щоб уникнути важкої фізичної праці, але умови там теж були складними.
- Насильство, антисанітарія, хвороби і виснаження призводили до високої смертності серед жінок.
- Психологічна стійкість і підтримка допомагали виживати у нелюдських умовах таборів.
- Відео також містить інформацію про ініціативу Go IT для безкоштовного тест-драйву IT-професій.
Chapters
- 00:00Вступ: Українці у ГУЛАГу, січень 1951 року
- 02:24Що таке ГУЛАГ: історія та масштаби системи
- 05:16Go IT: Ініціатива для IT-освіти в Україні
- 07:36Умови життя і праці жінок у таборах
- 10:09Сексуальне насильство та приниження в ГУЛАГу
- 12:29Діти у таборах: сиротинці та 'Мамочкіне кладовище'
- 17:08Підтримка, культура та віра в таборах
- 19:26Виживання: фізіологічні та психологічні аспекти
- 28:35Заключні слова та заклик до підтримки
Full Transcript — Download SRT & Markdown
Speaker A
Серед них кожен п'ятий в'язень українець. Скільки жінок — ми ніколи не дізнаємося. Також як і не дізнаємося кількості дітей, які пройшли через табори. Тих, що народилися там, померли чи зуміли вижити. Тих, хто так і не з'явився на світ через перервані вагітності чи примусові аборти,
Speaker A
нелюдську працю, насильство. З перших хвилин затримання каральними органами українські жінки уже були в небезпеці сексуальних домагань. Також ув'язнення автоматично означало крижаний холод бараків, тяжку фізичну працю, голод, хвороби, тортури, приниження і постійну загрозу смерті. Жінки народжували у неволі, втрачали дітей, а тих, кому вдалося врятуватися, роками шукали по
Speaker A
сиротинцях. Працювали на рівних з чоловіками просто неба у мороз з тяжкими нормами виробітку. Більшість потрапляли в табори не за злочини, а за провину бути зв'язковою, сестрою чи дружиною вояка, донькою або родичкою тих, кого підозрювали у будь-якій причетності до українських націоналістів. І все ж за
Speaker A
тисячі кілометрів від дому вони виживали, підтримували одна одну, ділили останній шматок хліба, прикрашали вишитими рушниками бараки, щоб бодай у думках повернутися до рідної домівки. Берегли мову, пота співали пісні і зберігали у серці пам'ять про волю. Друзі, вітаю. З вами канал
Speaker A
Задокументалісти. Сьогодні ми поговоримо про українок у ГУЛАГу. Розповімо про історію жіночої стійкості, втрат та боротьби за виживання у численних таборах. Якщо вам цікава ця тематика, то нагадую, що про цю нелюдську систему, створену Сталіним та його посіпаками, ми уже встигли зробити кілька окремих
Speaker A
випусків. ГУЛАГ — страхітлива каральна система СРСР. Як у Союзі розправлялися з дітьми ворогів народу і повстання в таборах, як проти колишніх оунівців та бійців УПА, які опинилися за колючим дротом, радянська влада кидала війська, танки і навіть літаки. Було й таке. Тож залишайтеся з нами, вам точно буде
Speaker A
цікаво. [музика] Отже, перш ніж розпочати свою розповідь, коротко нагадаємо, що таке ГУЛАГ. У 1929 році за особистим наказом Сталіна створили Головне управління таборів та колоній — ГУЛАГ. Мережа з майже 30 000 місць ув’язнення, яка охоплювала весь СРСР. Найсуворіші табори будували у Сибіру, у Центральній Азії, на півночі та
Speaker A
далекому Сході. За різними оцінками, від 1920-х до смерті кремлівського тирана через неї пройшло 25-30 млн людей. Скільки з них загинуло, невідомо, але деякі дослідники називають цифру, що перевищує 13 млн. І це лякає. У період пізнього сталінізму з 1939 по 56 рік ГУЛАГ досяг піку завантаженості після
Speaker A
приєднання Галичини та Буковини, а згодом після Другої світової потік репресованих за політичними статтями стрімко зріс. Звинувачення у націоналізмі, зраді батьківщині чи антирадянській діяльності міг отримати будь-хто. Спершу людину запідозрювали у злочині. Згодом за нею приїжджав чорний воронок. Далі її сліди губилися. Частка політв’язнів зросла з 18% у 1938
Speaker A
до 60% у 46-му. Водночас змінювався і гендерний склад. Якщо у 41-му році жінки складали близько 7% в’язнів, то у 44-му уже 26%, а на початку 45-го понад 30%. Ким вони були? Колишні остарбайтерки, мешканки окупованих територій, звичайні селянки і прості дівчата з міст. Після війни тисячі тих, кого звинувачували у
Speaker A
співпраці із повстанцями. Коли українки потрапляли до Сибіру чи в інші місця, то все їхнє життя було ніби розділене на до і після. Крім наглядачів табірної адміністрації та суворих правил, їхній побут ускладнював кримінальний елемент.
Speaker A
Політичні часто жили поруч з урками, рецидивістами та гвалтівниками або з битовиками, засудженими за побутові злочини. Перші були менш численними, але небезпечними, другі — численними та непередбачуваними. Це означало, що українки були затиснуті між репресивною машиною держави і агресивними сусідами по бараку. Повсюдне і масове насильство відображене у численних спогадах, часто
Speaker A
лише у вигляді коротких загальних згадок, без деталей, але з постійним акцентом на приниження та біль. Тож далі ми розповімо, що відчували українки, проходячи крізь пекло ГУЛАГу, що давало їм сили триматися, коли здавалося, що надії уже немає. Якими були побутові умови за колючим дротом? Але зараз я
Speaker A
хочу розповісти вам кілька слів про чудову ініціативу від Go IT, лідера IT-освіти в Україні. Саме зараз маєте унікальну можливість пройти безкоштовний тест-драйв та спробувати себе в п’яти найпопулярніших професіях на цьому ринку: веб-дизайнера, розробника, дата-аналітика, проект-менеджера та тестувальника. Все, що вам потрібно для цього — це зареєструватися за
Speaker A
посиланням, яке є в описі під цим відео. Що це вам дасть? Мабуть, кожен з вас при виборі професії чи роботи неодноразово сумнівався, що обрати. І це зрозуміло, бо робота — це те, що дає нам можливість заробляти гроші, втілювати в життя свої
Speaker A
мрії чи реалізовувати себе. Час, у якому ми живемо, найкращий для цього, бо совкове чи постсовкове мислення: "ходжу до роботи, бо мушу, заледве зводжу кінці з кінцями, але тримаюся за неї, бо іншої чи кращої нема" — давно в минулому. Таке
Speaker A
мислення не призводить ні до чого доброго, бо людина вигорає, втрачає сенс, не бачить мотивації і стає менш продуктивною. Go — можливість усе змінити. Пропозиція обмежена в часі, тому реєструйтеся за посиланням в описі під відео або скануйте QR-код, який бачите на екрані. Працюйте із
Speaker A
задоволенням і заробляйте гідно. [музика] І ми продовжуємо. Отже, для жінок, як і для всіх в’язнів, нормою був 12-годинний робочий день. Для них не робили жодних винятків, оскільки працювали на рівних з чоловіками. Невиконання норми означало зменшення і без того мізерного пайка. Лише поодиноким щастило отримати роботу у
Speaker A
приміщенні, у швейній майстерні чи цегельні. Там праця теж була важкою, але умови кращими. Іноді випадало отримати додатковий шматок білого хліба, розкіш якої більшість не бачила роками. Переважно жінки виконували важку і часто безглузду роботу. Будували дамби, які весняна вода зносила за один день.
Speaker A
Носили кругляки на лісоповалах, рили траншеї, їх гнали на кар’єри, шахти, уранові рудники, будівництва. У Норильську працювали навіть при морозах у -50°, хоча, згідно з правилами, роботу на відкритому повітрі дозволяли лише до мінус 40. ГУЛАГ ламав і тіло, і волю. Багато хто гинув від виснаження,
Speaker A
перетворюючись на так званих дохляків, людей, у яких починалися незворотні процеси руйнування організму. Навіть ті, хто вижив, виходили з тяжкими хронічними хворобами. Одна з колишніх арештанток згадувала, що при зрості у 172 см вона важила лише 26 кг, а з її барака за півроку з 250 жінок залишилися в живих
Speaker A
лише 107. У бараках панувала антисанітарія. Не було умов для особистої гігієни. Це призводило до поширення різноманітних хвороб, туберкульозу чи тифу. В’язні фактично були приречені. Харчування, одяг, взуття та медична допомога були мізерними. Арештантські роби часто не відповідали суворому клімату. Відтак обмороження було масовим явищем. Короста та воші
Speaker A
передавалися від одного до іншого, виснажували і призводили до лихоманки. Пізніше ті, кому вдалося вижити, згадували, що пацюки бігали по нарах і навіть по тілах, нищили харчі та розносили інфекції. Через тисняву паразитів, постійний шум і часті обшуки, які тривали годинами, неможливо було
Speaker A
відпочити навіть уночі. Замість передбачених 8-ми годин жінки спали по 4-5. Через те, що ув’язнені працювали у різні зміни, хтось постійно перевдягався, хтось стогнав, інший плакав. Тиша і спокій були недосяжною розкішшю. Але одна з найбільш замовчуваних і болючих тем — це, без
Speaker A
сумніву, сексуальне насильство. Для українок та й представниць інших національностей неволя часто починалася саме з цього. Приходило усвідомлення, що їхнє тіло їм більше не належить. Чому? По-перше, численні обшуки під час етапів та переведень, які перетворювалися на постійне приниження, жінок роздягали
Speaker A
догола у присутності чоловіків і ретельно оглядали. По-друге, після прибуття до табору на них чекала санітарна обробка, знову ж таки, з...
Speaker A
участь у національному підпіллі. Для табірних чоловіків, злих, голодних, звироднілих, вони ставали сексуальними об'єктами. Одних домагалися силою, інші самі в обмін на їжу, одяг або захист від групових згвалтувань чи побиття були змушені йти на вимушені стосунки з конвоїрами чи начальством. Це був вибір
Speaker A
на межі життя і смерті. Вибір, який не підлягає жодному осуду. Американська дослідниця Вероніка Шаповал, проаналізувавши великий масив спогадів росіянок про гулах, дійшла висновку: майже кожній жінці там загрожувало згвалтування. Те, що українки рідко згадують про це у своїх свідченнях, не
Speaker A
означає, що вони також цього не пережили. Інші джерела також підтверджують, згвалтування у таборах було поширеним явищем і жодна жінка не могла бути певною у своїй безпеці. Причини мовчання: глибока травма, сором, страх, нерозуміння. Як і в теперішній час, жертви минулого боялися звинувачень
Speaker A
у неправильній чи провокаційній поведінці, тоді як чоловічі свідчення про перебування у гулагу іноді прямо описують масові зґвалтування невільниць кримінальниками за мовчазного схвалення на глядачів. Охоронці також зловживали своєю владою, вимагаючи сексу в обмін на їжу або полегшення режиму. Варто
Speaker A
зазначити, що така вимушена проституція задля виживання була не лише в гулагу. Подібне траплялося в часи усіх світових криз. Ще одна вкрай болюча тема- материнство у неволі. У 1940-1950-х роках жінки складали близько третини в'язнів гулагу. Вони потрапляли до таборів уже вагітними, з немовлятами чи
Speaker A
народжували за колючим дротом. Вагітніли у місцях утримання. Попри намагання адміністрації ізолювати чоловіків і жінок, кількість народжених у неволі дітей зростала. Уявіть собі, у 1952 році в таборах перебувало понад 28 000 дітей.
Speaker A
При тому малюки могли залишатися з матерями лише до одного чи двох років, після чого їх забирали до дидбудинків або у поодиноких випадках передавали родичам. Для багатьох це означало втрату родинного зв'язку назавжди. За спогадами, дидкомбінати, місця, де поблизу таборів перебували немовлята,
Speaker A
також мали нелюдські умови: брак харчів і меддопомоги, висока смертність, фізична та психологічна занедбаність. Немовлята в гулагу ставали об'єктами спільної турботи. Ними опікувалися усі жінки, навіть кримінальні злочинниці.
Speaker A
Багато невільниць прагнули працювати в сиротинцях чи диткомбінатах, бо це вважалося привілейованим місцем. тепле приміщення, відсутність важкої фізичної роботи. Втім, усі, хто доглядав дітей, згадували, що няні завжди були перевантажені. Їм навіть крім моментів годування чи купання забороняли брати немовлят на руки. Діти в таких закладах справляли враження глибоко нещасних і
Speaker A
виглядали зовсім не так, як на пропагандистських плакатах про щасливе совтське дитинство. Євгенія Гінсбург, яка тривалий час працювала няне, описувала дидкомбінат як зону з вахтою: воротами, бараками та колючим дротом.
Speaker A
Фактично навіть малюки були маленькими в'язнями Великої імперії. Оксана Кісь одна з найпомітніших в Україні дослідниць цієї історії, авторка книги Українків Гулагу Вижити, значить перемогти описує два найпоширеніші сценарії. Перший передбачав після закінчення терміну перебування поблизу матері передачу дитини родичам. Для цього рідні мали активно клопотати про
Speaker A
дозвіл на опіку, а також особисто приїхати і забрати немовля просто під воротами табору. Звісно, що зробити це могли далеко не всі. Чимало родичів самі перебували на засланні. Другий значно поширеніший варіант- відправлення дітей до сиротинців. Спогади колишніх в'язнів містять численні сцени прощання, коли
Speaker A
матері усвідомлювали, що, ймовірно більше ніколи не побачать своїх дітей, а тим паче не зможуть їх повернути. Річ у тім, що адміністрація гулагу чи дитячих закладів не була зобов'язана повідомляти матерям про подальшу долю дитини, тож розшукати її було вкрай складно, особливо якщо влада спеціально змінювала
Speaker A
їхнє прізвище. Через це невільниці намагалися встановити хоча б неформальні контакти із сиротинцями. І лише деяким із них вдавалося розшукати свого малюка.
Speaker A
Через відсутність належного медичного догляду та жахливі умови дитяча смертність була надзвичайно високою. Більшість помирала у перший рік життя, коли немовлята були найбільш вразливими. У містечку Шахтинськ Карагандинської області в Казахстані, де діяв один із найбільших таборів, було досліджено так
Speaker A
зване Мамочкине кладбище. Там дітей ховали не в окремих могилах, а в братських без імені. У 2003 році кладовище отримало статус меморіального.
Speaker A
Пізніше на ньому встановили пам'ятні знаки. Але от з'ясувати точну кількість похованих уже неможливо. Українки гулагу відрізнялися від інших ув'язнених польок, мешканок балтійських країн, росіянок. У спогадах жінок різних національностей часто згадується, що вони трималися окремо, утворюючи власні земляцтва. Це було звичною рисою будь-яких концентраційних таборів, і
Speaker A
нацистських, і совтських. Зпоміж інших українки відрізнялися тим, що намагалися наблизити свій побут до нормального, вимити, впорядкувати, причепурити барак, перетворити його на хоч якусь подобу дому. Наприклад, у знаменитих спогадах Євгеній Гінсбург є яскравий сюжет про свіжий етап молодих галичанок, який
Speaker A
прибув до табору після війни. Авторка описує трансформацію, якої зазнало табірне приміщення. Західні україночки, вчорашні закордонниці, молоді, кров з молоком. Просто чудо, у що перетворився під їх працелюбними руками відведений для них барак. Підлога з дощок засвітилася, наче яєчний жовток.
Speaker A
Засвітилися кришталевим відблеском замурзані, склеєні з уламків шиби у вікнах. На стовпах вагонок з'явилися зелені гілочки. З солом'яних подушок звисають зворушливі вишиті рушнички. Для українок барак був більше, ніж приміщення для сну, - пише у своїй книзі Оксана Кісь. Це був простір, де вони
Speaker A
могли почуватися відносно вільно, формувати свою колективну приватність. Тут говорили про те, що заборонялося у таборах. Тихо співали, потай вишивали, переказували книжки, навчали одна одну іноземних мов. Одна з жертв сталінського терору Надія Суровцева згадувала про чергову, що була одержима чистотою,
Speaker A
відшкрібала дошки, поправляла ковдри та скатертини. Це з одного боку дратувало, але з іншого допомагало підтримувати порядок і внутрішню рівновагу. Дарія Полюга згадувала, що місце, де спала українка, можна було впізнати за вишитою накидкою на подушці чи маленьким килимком із зображенням рідних квітів.
Speaker A
Бували і сміливіші ініціативи. Ганна Заячківська Михальчук розповідала, як жінки не лише білили стіни, а й розмальовували їх сценами з рідних країв, використовуючи замість пензлів власне волосся. Колишні політв'язні також підкреслювали різницю між чистими та доглянутими бараками політичних і брудом у приміщеннях Урок і блатних. Так, Барбара Скарга згадувала, що в
Speaker A
бараках політв'язнів жінки постійно брали покривала, сінники прибирали і там не було безладу. Натомість у бараках злочиннець панував сморід, бруд, розкидані лахміття і занедбані речі. Для ув'язнених жінок чистота в бараці та особиста гігієна були важливими не лише з санітарних міркувань. Це мало
Speaker A
символічний зміст. Зберегти звичний для себе жіночий ритм життя і залишатися жінками навіть у нелюдських умовах. Ув'язнених зобов'язували носити стандартну форму. Для жінок це передбачало спідницю і хустку. Але в реальності табори постійно потерпали від браку одежі. Колишні каторжанки згадували, що часто отримували вживані речі з фронту, прострелені бушлати,
Speaker A
шенелі зі слідами крові. Для багатьох це ставало справжнім ударом. У спогадах вони описували, як змінювався їхній вигляд від перших годин після арешту, коли забирали бюстгальтери, паски, шнурівки, підтяжки для панчіх. Анастасія Закидайська розповідала, що після прибуття до табору їм видавали вживане
Speaker A
та брудне зеківське умандерування: шапковушанку, полатані рукавиці, чорну мішковинну сукню, бушлат, ватяні штани, онучі і завеликі валянки. Віра Дрост описувала свій табірний вигляд коротко. Я не була дівчина, я була ворона чорна, чорна шапка, бушлат, усе чорне від вітру і морозу. Одяг, який видавали, майже
Speaker A
ніколи не відповідав розміру чи статурі жінок. Ганна Позняк згадувала, що доводилося мінятися між собою, аби підібрати щось більш-менш зручне. А ватяні штани були такі грубі, що у них важко було ходити. Ще гірше було тим, хто отримував речі, очевидно, зняті з убитих чи поранених солдатів Червоної
Speaker A
Армії. брудні бушлати і тілогрійки зі слідами куль і крові, шенелі підбиті гумою з коліс, важкі та незручні валянки. У поширеному взутті, так званих чунх із ватяної тканини та гуми від автомобільних шин ноги мерзли, а вигляд був кумедним. Одяг був не лише однотипним, але і безбарним, украй
Speaker A
брудним. Брати його майже не було де. Та все ж винахідливі українки знаходили спосіб, навіть із жальогідного лахміття, зробити щось, що нагадувало б жіночий одяг. Шмат сортували, ділили, прали, вибілювали, кроїли налатки та перетворювали на простерадла, рушники, сукні чи навіть бюстгальтери. Ті, хто
Speaker A
працювали у швейнах, приносили подругам обрізки тканини для безрукавок, шарфів, вишиваних ікон і серветок. Зі старих штанів шили спідниці, з гімнастерок блузки. Якщо хтось залишався без одягу, інші жінки швидко знаходили рішення, перешивали власні речі, аби допомогти. Правила гулагу визначали ставлення до
Speaker A
гігієни. В'язні мали стежити за чистотою, ходити в лазню, дезінфікувати одяг, а в жіночих бараках облаштовувати кімнати для прання. Насправді ці норми майже не виконувалися. Навіть під час знаменитого кенгірського повстання серед вимог жінок було облаштувати кімнати гігієни, оскільки лазню дозволялося
Speaker A
відвідувати лише два-три рази на місяць, іноді раз на 10 днів. Приміщення були брудними, слизькими від плісняви. Гарячої води давали мало, а мила лише одну ложку на людину. Білизну прати забороняли. Навіть якщо в бараці була бочка чи умивальник, то в умовах суворого клімату вода замерзала. Жінки
Speaker A
розповідали, що взимку температура надворі опускалася до -50°. Вночі волосся примерзало до фанерних стін чи нар. Через недостатнє опалення в'язні не могли просушити намоклого у негоду одягу. Брак води і неможливість помитися ставали серйозним випробовуванням, особливо під час хвороб. Через погану вентиляцію, скупченість та антисанітарію бараки і
Speaker A
камери наповнював різкий сморід від брудних тіл, вологого одягу, вдер для туалету та гнійних ран. Віра Марія Франко, якій перед табором у Воркуті довелося побувати у нацистському концтаборі Равенсбрюк, у своїх спогадах порівнюють два свої досвіди. Якщо урави з брюку було завжди дуже чисто, бо німці
Speaker A
боялися інфекційних захворювань, то у Воркоті, навпаки, страшно брудно. Постійним лихом залишалися паразити. Воші, блохи, блощиці траплялися всюди.
Speaker A
Лазили просто по нарах, позбавляли сну, виснажували й іноді навіть призводили до смерті. Жінки, засуджені на довгі терміни від 10 до 25 років уже потрапляли в табори з чітким розумінням: советська влада для них ворожа.
Speaker A
окупаційна. У неволі вони гуртувалися, відкрито асоціювали себе з групою, яка протистоїть системі. Їхньою метою було не дати себе зламати і тим самим перемогти. Дрібні, але систематичні порушення режиму були для них продовженням боротьби проти СРСР. Вистояти означало не просто вижити, а
Speaker A
продовжити спротив. Одним із методів зламати невільність була інформаційна ізоляція. Невідомість підточувала сили не гірше за голод чи холод. Жінки згадували, що найбільшим болем була повна відсутність звісток про родину і побратимів. Листування суворо обмежувалося. Каторжанам воно було взагалі заборонене. Інші мали право на два листи на рік під повним контролем
Speaker A
цензури. За порушення режиму могли позбавити навіть цього. І для багатьох це залишалося покаранням, яке вони переживали важче, ніж позбавлення їжі.
Speaker A
Тому шукали будь-які способи передати звістку додому нелегально. Допомога інколи приходила від цивільних працівників табору, зрідка від охоронців або навіть випадкових перехожих, коли колону вели на роботу. Кинутий у натовп клаптик паперу хтось міг підняти, наклеїти марку і відправити за адресою.
Speaker A
Це були поодинокі вияви людяності у місцях, де її не мало б бути. Однією з опор українок у таборах була віра. Більшість із них походили із заходу України, регіону, де релігійність була природною частиною життя. Їхня християнська ідентичність була міцною. І навіть у нелюдських умовах жінки
Speaker A
знаходили сили молитися, просити захисту та підтримки у Бога. У спогадах багато історій про те, як вони гуртом молилися за тих, кого вели на допит, або за тих, хто тяжко хворів. Це було порушенням табірних правил, але потреба у спільному
Speaker A
ритуалі виявлялася сильнішою за страх. Імпровізовані атрибути віри створювали з того, що було під руками: вервички з чорного хліба, хрестики з зубних щіточок, маленькі вишиті іконки на клаптиках тканини. На великі свята влаштовували групові молебні і навіть імпровізовані літургії, де самі
Speaker A
виконували ролі священників і дяка. У таборах релігійний ритуал ставав не лише духовною потребою, а й формою колективного опору. Поруч із вірою ще одним джерелом внутрішньої сили для українок у гулагу була творчість. У жінок раптом прокидався сплеск креативності, загострювалася потреба у
Speaker A
прекрасному. Багато хто починав писати вірші чи складати пісні. Навіть ті, хто ніколи не вважав себе творчою людиною. Особливе місце займала вишивка. Нитки тягнули з ганчір'я, голки робили з риб'ячих кісток. Вишивали майже всі. І що дивовижно, не лише жінки, а й чоловіки. У Львівському музеї визвольної
Speaker A
боротьби України сьогодні можна побачити зразки цієї табірної вишивки. Це були не сорочки чи рушники, а такі крихітні клаптики тканини з дрібними квіточками, ангелами, хрестиками. Така робота мала кілька рівнів значення. Вона давала психологічне розвантаження, можливість хоча б на мить відірватися від жахливої
Speaker A
реальності. Водночас виконувала й соціальну функцію. Найчастіше ці маленькі вишивки дарували приятелькам чи друзям, позначаючи своє коло, спільноту.
Speaker A
Гулах був створений як інструмент зламу особистості, перетворення в'язня на покірного виконавця волі режиму. Тих, хто не піддавався такому перевихованню, чекала смерть фізична чи психологічна. Тож для політичних в'язнів головним завданням було зберегти власну систему цінностей, моральні орієнтири та внутрішню гідність. Для жінок це також означало не втратити жіночність. Саме
Speaker A
тому звичні у мирному житті дії, прибирання чи догляд за собою у таборах перетворювався на спосіб протидії руйнівному впливу. Є багато спогадів, як жінки намагалися зберегти свої коси або як страждали ті, хто втрачали волосся через голод чи гострий авітаміноз. Це була трагедія. Здавалося б, чому? Адже
Speaker A
це не стосувалося фізичного виживання, але йшлося про цілісність особистості. І чоловіки, і жінки, які пройшли гулах, відзначали: українки фізично і психологічно трималися довше. Причини були різними. Фізіологічно жінкам потрібно менше їжі. А більший запас жиру давав змогу довше витримувати голод.
Speaker A
Крім того, завдяки соціалізації вони мали більше побутових навичок, дбали про одяг, чистоту, порядок. Це упорядковувало і внутрішній стан.
Speaker A
Важливою була і етика турботи, адже жінки звикли піклуватися про інших. У таборах це виливалося у взаємну опіку. Така підтримка підвищувала шанси на виживання, як і в нацистських концтаборах, де жінки формували стійкі групи взаємодопомоги. Тоді як чоловічі колективи частіше розпадалися через
Speaker A
конфлікти. Учасниця кенгірського повстання, росіянка Нінель Моніковська у спогадах писала, як їй боліло, що ці українські бандерівки дружні між собою і як вони їх ненавиділи. Росіянки відчували себе упослідженими. Це робило їх людьми другого сорту. До них ставилися як до окупантів, через яких
Speaker A
усі сидять, тому вони отримували своє. Важливо ще одне. Переважно політв'язнів жінок сприймають як жертв. Але спогади показують інше. Вони не пасивно приймали долю, а шукали шляхи зберегти гідність. Гуртувалися у спільноти своєрідну українську діаспору в таборах. Співали, малювали, писали вірші, вишивали,
Speaker A
молилися, святкували, народжували і кохали. Не всі вижили, але ті, хто подолав режим, свідчать про перемогу над смерттю і про її жіноче обличчя. Друзі, з вами був канал за документаліст. І сьогодні ми говорили про українок в гулагу, їхній побут, боротьбу, страждання і силу, яка допомогла їм
Speaker A
вижити. Якщо вам сподобався випуск, то не ігноруйте заклик, а підпишіться на канал просто зараз, щоб не пропустити наші наступні випуски. Також, якщо ви маєте бажання підтримати Zдокументаліст, то нагадую, що можете зробити це через монобазу, сервіс, який дозволяє винагороджувати авторів через донати,
Speaker A
здійснити разову пожертву чи підписатися на постійній основі на комфортну для вас суму. Для тих, хто за межами України, є міжнародна система PayPal. Бережіть себе зустрінемось. [музика]
Topics:ГУЛАГукраїнки в ГУЛАГусталінські репресіїжінки в таборахполітичні в’язністалінізмісторія Українирепресії СРСРсексуальне насильствовиживання в таборах
