Speaker A
Який Ужгород? В нас відео про Японію. Перепрошую. Японія — країна, де цвітуть сакури, а місцеві мешканці, нікуди не поспішаючи, попивають зелений чай, стоячи у затінку і дивлячись на середньовічний замок.
Реалії життя в Японії: від ідеалізованого образу до проблем самотності, освіти та соціального тиску.
Ask about this video. Answers come from its transcript only — with the timestamp, so you can check them.
Generated from the transcript and can be wrong — check the timestamp.
Key Takeaways
- Японія стикається з серйозною демографічною кризою через високі витрати на виховання дітей.
- Освітня система накладає величезний психологічний тиск на дітей, що призводить до булінгу та самогубств.
- Корпоративна культура в Японії часто є жорстокою і виснажливою для працівників.
- Соціальні норми не терплять індивідуальності, що викликає ізоляцію та психічні проблеми.
- Життя літніх людей у Японії часто проходить у самотності, що є наслідком соціальних змін.
What the video covers
- Японія часто сприймається як країна майбутнього з технологіями та культурою, але реальність складніша.
- Високі витрати на виховання дітей та демографічна криза призводять до зменшення народжуваності.
- Система освіти сувора, з великим тиском на дітей через вступні іспити та жорсткі правила.
- Булінг (ідзіме) є серйозною проблемою, що призводить до високого рівня дитячих самогубств.
- Існує індустрія приватних вечірніх шкіл (дзюку), де діти навчаються по 12 годин на день.
- Корпоративна культура вимагає надмірної праці, що часто призводить до вигорання і навіть смертей.
- Соціальні норми суворо карають індивідуальність, що призводить до ізоляції та самотності.
- Життя літніх людей часто проходить у самотності, а старі будівлі шкіл перетворюють на будинки для них.
- Ідеалізований образ Японії приховує багато соціальних проблем, які впливають на психічне здоров’я населення.
- Відео розглядає життя двох типових японців — Таро і Кензі — як приклад впливу системи на особистість.
Chapters
- 00:00Ідеалізований образ Японії та реальність
- 02:05Технології 90-х і сучасність: факс у Японії
- 04:04Вартість виховання дітей і демографічна криза
- 05:49Система освіти: вступні іспити та шкільні правила
- 07:43Булінг та психологічний тиск у школах
- 09:34Традиції та альтернативні шляхи життя
- 11:19Корпоративна культура та її наслідки
- 12:46Життя літніх людей та соціальна ізоляція
Full Transcript — Download SRT & Markdown
Speaker A
Країна, куди кожен із нас мріяв би поїхати у відпустку, подивитися, як люди живуть у майбутньому, де роботи-офіціанти елегантно підносять їм ідеально нарізані суші, а потяги Сінкансен безшумно розрізають повітря, везучи благородних нащадків самураїв із точки А в точку Б зі швидкістю понад 300
Speaker A
км/год. Японія — країна, де усі мешканці одягнені як золотоворідські урбан-ніндзя. Унітази у громадських вбиральнях розумніші за твого колишнього, а японці навколо тебе начебто давно знайшли свій ікегай і пізнали абсолютний дзен. А тепер стоп, прокидаємось, бо в Японії все насправді
Speaker A
не так. Точніше, все, звісно, так, але з малесенькими уточненнями. Це ідеально вилизаний, але доволі сумний і самотній будинок для літніх людей, який безнадійно застряг у 80-х роках минулого століття. І поки ми насолоджуємось сусі, читаємо аніме і дивимось манґу, японські
Speaker A
клерки реально досі користуються факсом. Сьогодні ми препаруємо цю країну. Ми поговоримо про місце, яке успішно експортує у світ покемонів та красиву естетику, але всередині себе генерує мільйони людей, що повільно і невблаганно божеволіють від самотності.
Speaker A
Ми не будемо вчити історію, роздивлятися замок Едо чи спокійно курити бамбук. Сьогодні ми з вами впевнено, але обережно пройдемо життєвим шляхом двох типових японських мешканців від народження аж до лісу. Але перед тим, як ми почнемо, я би дуже попросив
Speaker A
вас виконати добре відомі усім нам YouTube-ритуали. Вам не складно, а нам це дуже допоможе у розвитку. Просили батько, мати і я прошу. А і спеціально для тих, хто зараз гуглить, що таке факс. Це такий величезний принтер, який
Speaker A
телефонує іншому принтеру стаціонарним телефоном, щоби дуже гучно пищати і водночас дуже повільно роздруковувати йому мейл. І ні, це не моя стареча галюцинація. Це реальна технологія 90-х, якою високотехнологічні японці продовжують користуватися і зараз. Тож знайомтесь, у лівому кутку рингу наш
Speaker A
перший екскурсовод Таро. Таро — це ідеальний японський гвінік, гордість нації та майбутній елітний корпоративний самурай середман, який замість катани майстерно володіє таблицями в Excel.
Speaker A
Він робитиме усе абсолютно правильно, покладе свою спину і молодість на вівтар працелюбності, але вибачайте за спойлер, усе одно буде безмежно страждати. У іншому кутку рингу абсолютна протилежність нашого Таро. Хлопець, якому не пощастило народитися із власними бажаннями в країні, де
Speaker A
індивідуальність карається сильніше за кримінальний злочин. Це той самий стирчащий цвях, по якому японська система з усього розмаху незабаром вхатить кувалдою традицій. Хлопець, якому судилося зламатися, зачинитися у своїй кімнаті і стати таким самим комунікабельним, як брила у саду каменів. Кензі, Таро, Кензі, get ready
Speaker A
to the next battle. Усе починається, коли наші герої роблять свій перший вдих. І, повірте, сам факт їхнього народження — це уже статистична аномалія. Бо сучасна Японія — це країна, яка стрімко, впевнено і дуже-дуже організовано вимирає. Для розуміння масштабу, у 2024 році тут народилося
Speaker A
рекордно мало дітей, менше 700 000 на країну. Це країна, яка першою у світі дійшла до того, що у супермаркетах офіційно почало продаватися більше підгузків для дорослих,
Speaker A
ніж для дітей.
Speaker A
Чому так? Бо виростити одного Кензі чи Таро до закінчення університету коштує батькам близько 30 млн єн. Це приблизно трохи менше 200 000 доларів. Для порівняння, за ці ж гроші можна купити і відремонтувати непогану віллу десь у теплій країні, ну або до кінця життя
Speaker A
щодня їсти суші преміум-класу. Тож японці обирають суші, а не розмноження. Дітей тут настільки мало, що по всій країні щороку масово закриваються школи.
Speaker A
Але японці — практична нація, тому вони не залишають шкільні будівлі порожніми. Вони перетворюють колишні дитячі класи на будинки для літніх людей або на заводи із виробництва саке. Погодьтеся, це геніальний життєвий цикл. Там, де колись маленькі діти вчили табличку множення, тепер глушать рисового
Speaker A
горіляку місцеві дідусі. Щойно Таро і Кензі починають впевнено триматися на ногах, японська система лагідно, але дуже міцно бере їх за горло. У Японії є чудове національне прислів'я: цвях, що стирчить, забивають. І це не просто красива метафора Стетхема для
Speaker A
мотиваційних цитат у Фейсбуці. Це сувора інструкція із правильної експлуатації людини. І застосовувати цю інструкцію починають іще до того, як у наших героїв випадає перший молочний зуб. Щоби стати ідеальним цвяхом, треба з самого початку потрапити у правильну коробку. Тому і
Speaker A
Таро, і Кензі змушені складати багаторівневі вступні іспити до дитячого садка. Вам не почулося, японські батьки реально наймають репетиторів для трирічних малюків, щоби ті отримали престижне право ліпити пасочки із іншими перспективними дітьми. Бо якщо ти не потрапиш у правильний садок, ти не
Speaker A
вступиш у правильну початкову школу. А не вступиш у початкову школу, значить і у старшу не вступиш. А не вступиш у старшу, значить і твоя кар'єра полетить у смітник. А не буде кар'єри, ну ви і самі усе зрозуміли. Виходить, що японці
Speaker A
реально можуть зруйнувати собі життя на етапі горщика, але наші герої, на щастя, не з таких. Тож коли наші герої усе ж опиняються у школі, система бере в руки молоток і починає активно забивати цвяхи. У дію вступають так звані барак
Speaker A
кукосок. Чорні правила — це абсолютно реальні шкільні статути, які регламентують усе: від довжини шкарпеток до кольору спідньої білизни, яку, до речі, учителі можуть цілком легально перевіряти. Якщо, наприклад, у Кензі волосся від природи хоч трохи світліше за еталонний чорний колір вимкненого
Speaker A
телевізора, його батьки зобов'язані принести до школи офіційну медичну довідку, документ від лікаря про те, що дитина не пофарбувала волосся, аби зухвало виділятися із натовпу, а просто народилася із таким обурливим генетичним дефектом. Немає довідки — не пощастило.
Speaker A
Кензі силоміць змусять пофарбуватися в чорний. Але звичайного денного пресингу системі здається мало. Тому після закінчення шкільних уроків японські діти не біжать на вулицю грати в футбол. І перспективний Таро, і не дуже перспективний Кензі беруть свої рюкзачки і покірно ідуть у дзюку. Дзюку — це
Speaker A
гігантська індустрія приватних вечірніх шкіл. Щоб дитина просто мала шанс здати загальнонаціональний централізований іспит типу нашого НМТ, назву якого я знайти так і не зміг, бо вона усюди різна. Батьки щороку відвалюють близько 300 000 єн за вечірні курси. Діти ходять
Speaker A
туди щодня і сидять над підручниками до ночі. В результаті їхній навчальний день триває по 12 годин для того, щоб в майбутньому отримати почесне право працювати по 14. До речі, про денний пресинг. Якось ми його так проскочили, ніби для нього окреме слово не
Speaker A
передбачене. Отже, булінг або японською ідзіме. Головний вертухай у японських школах — це не директор, а твої однокласники. Японське суспільство пронизане жорсткою ієрархією семпай-кохай,
Speaker A
де молодший беззаперечно підкоряється старшому. І якщо ти хоч трохи виділяєшся, ну, або просто не сподобався основній групі, на тебе чекає те саме, сумнозвісне ідзіме. Ідзіме — це не просто, коли хулігани відібрали у тебе булочку в їдальні. Це системне,
Speaker A
методичне і дуже тихе психологічне знущання усім класом. Здавалося б, країна високої моралі та ввічливості, але цифри чомусь говорять інше. За рік у японських школах фіксується приблизно 700 000 пов'язаних із булінгом скарг. Цей тиск настільки нестерпний, що саме 1 вересня
Speaker A
в Японії — це день із найвищим рівнем дитячих самогубств. Діти панічно аж до смерті бояться повертатися до своїх класів після канікул. Через масовість явища у японців з'явився інший цікавий термін футоко. Футоко — це офіційний медичний та соціологічний термін для
Speaker A
дітей, які відмовляються ходити до школи. Їхня психіка колапсує від тотального зрівняння та цькування. За статистикою уряду майже 346 000 японських школярів офіційно стали футоко. Але повернемось до наших героїв. Таро чудово розум...
Speaker A
Тому таро ідеально зливається з натовпу. покірно зубрить матеріал по 12 годин на добу і зрештою успішно складай пекельні випускні іспити. А от Кензі цей етап не проходить. Можливо, він прийшов до школи без довідки і не з тим кольором волосся,
Speaker A
а можливо просто не так низько поклонився старшокласнику у коридорі. Це більше не має значення. Система швидко розпізнає у ньому бракований цвях. Кензі стає жертвою того самого тихого колективного знищення, ламається і поповнює статистику Футоко. Він просто відмовляється виходити з дому, і його
Speaker A
соціальне життя ставиться на паузу. Тут ви можете логічно запитати: "Стоп, а навіщо їм взагалі терпіти цю сучасну шкільну м'ясорубку? Хіба не можна просто чемно поклонитись, грюкнути дверима і піти у традиційні японські ремесла, стати сумоїстом чи, якщо ти дівчина,
Speaker A
піти вчитись на Гейшу? Можна. Ви цілком можете проміняти ексель і парти на багаторічне миття спин гігантським мужикам у школі сумо, ну або на традиційне рабство в будинку Гейш. Але про те, як традиційна Японія ламає людей не гірше за сучасну корпоративну, ми
Speaker A
поговоримо у окремому відео. Звісно, якщо ви насиплите лайків і напишете про це у коментарях. А поки що повертаємось до Кензі. Оскільки він зламався і став футоко, він не отримав нормального шкільного атестата. А в Японії без папірця про ідеальну освіту ти офіційно
Speaker A
стаєш соціальним сміттям. Шлях у престижну корпорацію для нього закритий. У Кензі немає другого шансу. Він не може просто піти на курси айтішників і змінити професію. Тому Кенз іде єдиним доступним йому шляхом. Він стає фрітером. Фрітери - це понад 1,5тора
Speaker A
мльона японської молоді, які випали із класичної системи і перебиваються тимчасовими підробітками. Кензі влаштовується на касу у місцевий цілодобовий магазин, так званий Конбіні.
Speaker A
Він стоїть там нічними змінами, щоразу низько кланяється покупцям, які дивляться на нього із абсолютною зневагою і отримує близько 1000 єн на годину. Це приблизно 270 грн, тобто 2700 за 10тигодинну робочу зміну, тобто 54 000 за 20 робочих змін. Звучить наче й
Speaker A
непогано, але ж він у Японії. А там усе ж жити дорожче. А іще у нього немає ані медичного страхування, ані пенсії. Лише уніформа, пакетік надо і безвихід. А куди після школи подівся наш ідеальний таро? Як куди? Він успішно склав іспити
Speaker A
і вступив до престижного університету. І ось тут на нього чекає найбільший японський парадокс. Ви, напевно, вже думаєте, що у японському університеті вчитися іще важче, ніж у школі. І тепер таро малює ієрогліфи не по 12, а по 13 годин на добу. В Японії університетські
Speaker A
часи неофіційно називають канікулами життя. Вступити туди - це справжнє пекло, але якщо ти уже вступив, то вилетіти майже неможливо. Тому три перших роки навчання студенти легально розслабляються, п'ють у барах і тусуються у гуртках. Корпораціям абсолютно плювати, які оцінки там
Speaker A
отримує Таро. Їх цікавить лише престижний бренд його навчального закладу, як доказ того, що він слухняний і вміє терпіти біль. Компанія усе одно неодмінно переучить його під себе. Все більше і більше мені ця Японія Україну нагадує. Але на третьому курсі канікули
Speaker A
закінчуються і починається Сюкацу. Сюкацу - це масове полювання на роботу. Таро купує дешевий чорний костюм, який мають носити абсолютно усі студенти країни без винятку. Стає у стрі із тисяч своїх клонів і бігає на сотні співбесід.
Speaker A
Він пише тести на логіку. проходить психологічні перевірки, іноді навіть зустрічається із корпоративними астрологами. Так, у деяких японських компаніях досі дивляться на знак зодіаку. Його мета отримати найтей, тобто попередню згоду на працевлаштування іще до випуску. Якщо ти закінчив університет і не отримав
Speaker A
роботу, ти стаєш роном і шанси на хорошу кар'єру стрімко падають до нуля. Але Таро робить усе ідеально. Він витягує свій золотий білет і офіційно стає сареріманом в елітній японській корпорації. І тут починається справжнє життя дорослого японського гвінка. Його
Speaker A
робочий день формально триває 8 годин, але фактично 14 або 16. В Японії існує спеціальний термін сабісу дзань.
Speaker A
Повністю неоплачувані понаднормові години. Іти додому раніше за начальника - це абсолютне табу. Навіть якщо ти зробив усю свою роботу, ти маєш сидіти за столом і вдавати бурхливу діяльність.
Speaker A
Бо в Японії головне - це не результат, а процес і колективна солідарність. для розуміння масштабу трагедії. У 2015 році країну сколихнув скандал, коли молода співробітниця рекламного гіганта Денцу Мацурі та Кахасі наклала на себе руки через 105 годин неоплачуваного овертайму
Speaker A
за місяць. Після цього уряд нібито взявся за реформи і у 2018 році пафосно ухвалив закон, який законодавчо обмежив легальні понатормові години до 45 годин на місяць із можливим збільшенням до 100 у місяці із великим навантаженням. Ця система народжує два неймовірних
Speaker A
соціальних феномени і Немурі, і номікай. Оскільки Таро фізично не встигає спати вдома, він опановує мистецтво і немурі спати присутнім. Він спить у метро стоячи. Він спить на лавці у парку із недоїденим рисом у руках. І найголовніше, він спить просто за
Speaker A
робочим столом на очах у боса. І якщо у європейському офісі тебе б за це звільнили, то в Японії бос дивиться на сплячу готару з повагою. Бо якщо людина виробилась від виснаження прямо на клавіатурі, значить, вона віддала корпорації усі свої сили без залишку
Speaker A
потужно. А коли об 11 вечора робочий день нарешті закінчується, Таро усе одно не йде додому. Він змушений іти на номікай, обов'язкову корпоративну п'янку. Відмовитись не можна, бо це буквально кар'єрне самогубство.
Speaker A
Стомлений Таро поволочиться у бар, де буде покірно підливати керівнику пиво, голосно сміятися з його жартів і робити вигляд, що це найкращий вечір в його житті. Він питиме, щоби зняти стрес, і спатиме у метро дорогою додому, щоби о 7й ранку знову прокинутись і піти у
Speaker A
офіс. І так день за днем і рік за роком, аж поки не отримає головний приз цієї корпоративної гонки. Каросі це офіційний медичний діагноз у Японії, який перекладається приблизно як смерть від перевтоми. Люди буквально вмирають від інфарктів або інсультів у 35 чи 40 років
Speaker A
прямо за робочим столом. Ну, бо їхнє серце просто відмовляється працювати в такому ритмі. Але Торі так легко нас не позбудиться. Для нього ми підготували інший фінал. Тож йому доведеться іще трохи із нами помучатись. А ми поки що повернемось до каси, на якій пробиває
Speaker A
товари Кендзо. Зрозумівши, що на касі він просто помре від старості і нудьги, так ніколи нічого і не заробивши, Кензі вирішує кардинально змінити своє життя.
Speaker A
Для початку він намагається зірвати легкий куш. Очевидно, що в ідеальній високодуховній Японії офіційно заборонені казино. Але є один малесенький нюанс. Паралельно із забороною у Японії існує гігантська індустрія патінко. Патінко чи патінко - це такі сліпучо-яскраві ігрові автомати, де тисячі металевих кульок під нестерпно
Speaker A
гучний електронний шум хаотично стрибають по екрану. Це абсолютно легально, бо за законом ти граєш на інтерес і виграєш не гроші, а плюшевих ведмедиків або взагалі якісь пластикові картки. Тільки от прямо за рогом ігрового залу абсолютно випадково стоїть ніяк не пов'язана із закладом будка, де
Speaker A
якісь добрі дяді чомусь купують ці нікому не потрібні пластикові картки за реальну готівку. Ця індустрія зараз генерує близько 100 млрд доларів на рік.
Speaker A
На своєму піку генерувала близько 300. Для розуміння, Вегас станом на зараз генерує усього 10 млрд. І ось у такому залі, під електронне лязгання і кислотні спалихи екранів Кензі успішно і дуже швидко спускає свої останні зароблені на касі єни. Зазнавши фіаско, наш упертий
Speaker A
герой переходить до плану Б. Він робить собі стильну анімешну зачіску, купує дешевий, але блискучий піджак і іде у Мідзу Сьобай. Він стає хостом у найвідомішому кварталі червоних ліхтарів Кабукітьо у Токіо. Його нова робота полягає у тому, щоби розважати самотніх
Speaker A
жінок у клубах, майстерно заклавши руку за спину, наливати їм дороге шампанське, вислуховувати їхні проблеми і професійно вдавати кохання, паралельно розводячи їх на найдорожчий алкоголь. Звучить як непогана альтернатива екским таблицям Таро. Тільки звучить. Усю індустрію міцно контролює місцева мафія Якудза. А
Speaker A
правила клубів прописані таким чином, що якщо клієнтка на емоціях замовляє колекційний коньяк за кілька тисяч доларів або піраміду із шампанського за 3 млн єн, а потім раптом розуміє, що їй нічим платити, цей космічний рахунок Хост зобов'язаний покрити зі своєї
Speaker A
кишені. Кензі дуже швидко і дуже впевнено опиняється у гігантських боргах перед надзвичайно серйозними людьми у татуювання. І ось тут його психіка, яка і так трималась виключно на соплях, ізоляційній стрічці та невеликих дозах нелегальних стимуляторів, ламається остаточно. Рятуючись від боргів мафії та
Speaker A
тотального сорому, він просто тікає. Кензі повертається до батьків, зачиняється у своїй старій дитячій кімнаті і еволюціонує у класичного Хікікоморі. Хікікоморі дослівно на нашу той, хто замкнувся. Це більше мільйона японців, які роками, а іноді десятиліттями реально не виходять за
Speaker A
двері своєї кімнати. Це навіть породило національну кризу, яку соціологи називають проблема 80х50. Це коли 80-річні батьки-пенсіонери змушені утримувати своїх 50тирічних дітей, які так і не змогли інтегруватися у суспільство. Кензі просто існує у чотирьох стінах. Безглоздо дивиться в екран монітора, поки його старенька мати
Speaker A
щодня мовчки ставить тацю із їжею під його двері. Але батьки не вічні. Тому коли вони помирають або коли закінчуються їхні пенсійні заощадження, Кензі остаточно втрачає дім. Тож він збирає свої нехитрі монетки і переїжджає у цілодобове інтернет-кафе. Такі кібербомжі офіційно називаються Неetтате
Speaker A
Нанм. Приблизно за 2 000 єн за ніч у популярній мережі типу Манбу. Він орендує собі глуху кабінку розміром 1х2 м. Там є комп'ютер, м'яке крісло, що розкладається, спільний душ на поверсі і безлімітна газована вода з автомата. Ну, казка ж, там, у цій темній метровій
Speaker A
кабінці, абсолютно невидимий для усього ідеального японського суспільства наш Кендзі і залишається зустрічати свою старість. Але поки Кензі повільно розчиняється у темряві інтернет-кафе, наш успішний Таро продовжує будувати своє ідеальне суспільне життя. А ідеальне життя правильного японського гвінка вимагає двох обов'язкових
Speaker A
атрибутів: міцної сім'ї та власного житла. Але Таро працює по 16 годин на добу і спить у метро. У нього фізично немає сил, часу та, відверто кажучи, ерекцію на побудову стосунків. Тому Таро стає частиною гігантського національного феномену сськукей, сську Дансі або
Speaker A
ссьокукейданці. Це все одне і те саме, якщо що. А перекладається приблизно як травоїдні чоловіки. Це мільйони молодих японців, які свідомо і повністю відмовились від сексу, побачень та романтики через тотальний корпоративний стрес і страх відповідальності. І це не просто гучні слова. За офіційною
Speaker A
урядовою статистикою, майже 40% неодружених 20-тирічних японців взагалі ніколи в житті не були на побаченні. А половина одружених пар роками не займається сексом, бо банально надто втомлена після роботи. Це, звісно ж, впливає і на демографію. Тому у 2024, актуальніших даних станом на момент
Speaker A
запису відео немає, у Японії померло майже на мільйон людей більше, ніж народилося. А проте соціальний статус Сарарімана усе одно вимагає від Таро наявності дружини, щоб показувати її босу на корпоративних святах та дитини, щоби заспокоїти стареньких батьків. І вирішується це максимально по-японськи.
Speaker A
Таро просто звертається до спеціального агентства і орендує собі сім'ю. За якихось 20 000 єн за дві години роботи.
Speaker A
Професійна акторка прийде на вечірку і майстерно зіграє його люблячу дружину, а орендований хлопчик буде весь вечір тримати його за руку і називати тато.
Speaker A
Їхню вечерю таро, звісно, також оплачує окремо. Це просто ідеальні стосунки. Ніяких скандалів і стресу, а любов закінчується рівно тоді, коли закінчується оплачений час. Тепер щодо житла. Справжній успіх для японця - це власний будинок. Тому Таро іде у банк,
Speaker A
бере іпотеку на 30 років і купує омріяну нерухомість. А дарма. Річ у тім, що японські будинки одноразові. Вони будуються не як сімейні гнізда на віки, а як споживчий товар. Як тільки будинок, зданий в експлуатацію, він різко починає дешевшати. Це явище настільки масове, що
Speaker A
в країні з'явився офіційний термін акія- покинуті будинки. Через вимирання нації та масовий переїзд молоді у великі міста зараз у Японії пустує близько 9 млн таких акія. Влада буквально роздає їх безкоштовно або продає за 500 $. І найцікавіше, що купуючи цей мотлух, ви
Speaker A
отримуєте у власність іще й землю. То в чому підступ? А у тому, що сам типовий дерев'яний будинок через жорсткі стандарти постійного оновлення сейсмічної безпеки знецінюється вже за 22 роки і юридично не коштує нічого.
Speaker A
Натомість земля обкладається щорічним податком. Спадкоємці, які давно живуть у Токіо чи Осаці, просто не хочуть роками платити податок за непотрібну ділянку у селі, тому готові віддати її за безцінь, аби лише зняти із себе цей фінансовий тягар. До речі, у нас є відео про схожу
Speaker A
ситуацію у Італії. Тож рівно через 22 роки за законами місцевого ринку нерухомості вартість самої будівлі нашого тару офіційно дорівнює нулю. Вона вважається застарілим мотлохом, який треба знести під нуль, щоб побудувати новий будинок. Тобто Таро 30 років свого життя горбатиться на корпорацію,
Speaker A
відмовляється від сну і сім'ї, щоби виплатити гігантський кредит за клаптик землі та фанерну коробку, яка повністю знецінилась іще до того, як він зміг за неї розрахуватися. Якщо Таро захоче усе ж продати своє гніздо, покупець заплатить йому виключно за землю, а іще
Speaker A
й вирахує із суми гроші за знесення будинку. Сумно пиць. Але час невблаганно іде, і наші герої старіють. Японія на увесь світ славиться своїми довгожителями. Але для Таро і Кензі додаткові роки життя - це не винагорода, а вип, бо тепер вони залишаються сам
Speaker A
насам із найголовнішим японським жахом, із тотальною самотністю і кодукосі. Кодокусі. Кодокусі - це феномен самоньої смерті. Це коли людина помирає у своїй квартирі, а суспільство дізнається про це лише через декілька місяців, коли сусіди починають скаржитись на запах. За
Speaker A
2024 рік у Японії зафіксували приблизно 70 000 таких смертей. Там навіть процвітає ціла індустрія спеціальних клінінгових компаній, які приїжджають у костюмах повного хімічного захисту, щоби відшкрябувати залишки самотнього японця від татамі. Таке прибирання, до речі, задоволення не з дешевих. Воно може
Speaker A
обійтися власнику житла у 200, а то й 300 000 єн. Наш Кензі, який десятиліттями сидів у своїй кабінці в інтернет-кафе, навіть не встигає почати боятися цього факту, бо система б'є його на випередження. Коли Кензі стає старим, слабким і починає підозріло сильно
Speaker A
кашляти, менеджер Інтернет-кафе швидко складає в голові цифри і потенційний чек на 300 000 єн за прибирання мерця. Плюс поліцейські стрічки, які на тиждень відлякають інших клієнтів, його не приваблюють. Це абсолютно нерентабельно.
Speaker A
Тому менеджер просто підходить до кабінки Кензі, низько і ввічливо кланяється, а потім назавжди анулює його абонемент. Бізнес є бізнес. Кензі буквально викидають на вулицю, щоби він, не дай боже, не зіпсував закладу фінансовий звіт своєю самотнонью смерттю. І ось тоді, стоячи на вулиці і
Speaker A
остаточно втративши навіть ілюзію дому, Кензі ухвалює фінальне рішення. Він збирає дріб'язок, купує квиток в один кінець і їде до підніжжя найкрасивішої гори Японії Фудзі. Там росте надзвичайно густий ліс Аокігара, більш відомий у світі як ліс. Щороку туди приїжджають
Speaker A
сотні людей. Це місце ідеально підходить для зникнення, адже через його густоту і повну відсутність орієнтирів, навіть якщо ти зайдеш і раптово передумаєш помирати, ти усе одно загубишся і не вийдеш. Перед входом у хащі місцева влада розвісила таблички з проханням
Speaker A
подумати про батьків і зателефонувати психологу. Але грошів на психолога у Кензі немає. Ну і батьків уже давно також. Він заходить глибоко у дерева і назавжди розчиняється там, де немає стільникового зв'язку. А що ж наш успішний таро? Він нарешті виходить на
Speaker A
пенсію. Здавалося б, от воно. Щастя, але його одноразовий будинок повністю знецінився. Орендована дружина давно закінчила свою зміну, а корпорації він більше. не потрібен. Він такий самий, нестерпно самотній, як і Кензі. Але Таро обирає інший шлях. Він одягає свій
Speaker A
старий піджак, іде у найближчий супермаркет, бере із полиці порцію рису за 200 єн і демонстративно проходить повз касу, не заплативши. Він спокійно чекає на поліцію, щоб навмисно сісти заграти. І це не його унікальний, геніальний план. Це іще один масовий
Speaker A
японський феномен. Японські в'язниці сьогодні буквально переповнені пенсіонерами. За не такою вже і свіжою, але найактуальнішою статистикою за 24й, майже 15% усіх ув'язнених в Японії - це люди старші за 65 років. Серед жінок цей відсоток взагалі перевищує 20. В
Speaker A
середньому у світі він становить приблизно два-три. Літні люди свідомо і масово крадуть їжу, щоби потрапити до в'язниці. Чому? Бо там є безкоштовне опалення, триразове харчування, медичний догляд і найголовніше, там є компанія таких самих дідусів, з якими просто можна поговорити. Для бюджету країни це
Speaker A
повний абсурд, адже утримання одного такого в'язня обходиться державі у понад 3 млн єн на рік. І усе це через вкрадений унігір. Але для Таро японська в'язниця стає новою корпорацією. Тут також є жорсткий графік, однакова уніформа і колектив. Тільки працювати по
Speaker A
16 годин йому більше не треба. Ідеальний дім для літніх людей. Ось так і закінчується подорож двох типових японських гвінтиків. І майже закінчується наше відео, бо наше відео має все ж закінчитись пафосно написаним штучним інтелектом висновком. Тож слухайте. Країна, яка успішно експортує
Speaker A
усьому світу мрію про неонове майбутнє, роботів-офіціантів та ідеальний дзен, насправді тримається на мільйонах зламаних доль людей, яким просто не дозволили бути собою. Тож наступного разу, коли ви будете скаржитись на своє життя, просто згадайте, що ви хоча б можете дозволити собі не фарбувати
Speaker A
волосся у чорний колір заради шкільної довідки. Джейсон Стетхем. Фух, наче усе. Що міг, те й розповів. Залишається нагадати, що мене усе ще звати Дмитро, а це тревел, на який ми не заслужили.
Speaker A
Ставте лайки, дизлайки, залишайте коментарі, підписуйтесь. А ледь не забув. Ви пишете багато коментарів і ми з командою безмежно вам за це вдячні.
Speaker A
Але у коментарях є багато невдоволення тим, що ми наче як трохи або не трохи драматизуємо, чи навіть, щоб це не значило, гіперболізуємо. Але камон, це ж контент. Ніхто насправді не хоче дивитися відео про нудне повсякденне життя. Проте ми завжди відкриті до
Speaker A
пропозицій, тому домовимось. Так. Я залишу під відео свій класичний коментар із проханням про коментарі. Ну, ви поняли. І якщо під ним назбирається, скажімо, 100 відповідей зі словом картопля, ми обов'язково зробимо тестове відео, де герої житимуть своє найкраще життя. Побачимо, чи ви дійсно цього
Speaker A
хочете. Побачимось. Yeah.
Topics:Японіяжиття в Японіїдемографічна кризаосвіта в Японіїбулінгідзімекорпоративна культурасамотністьсоціальні проблемитрадиції Японії
![НАЙСТРАШНІША ДІАГРАМА В ЕЛЕКТРОТЕХНІЦІ [VERITASIUM] — Transcript](https://i.ytimg.com/vi/reYbbo4ts_I/maxresdefault.jpg)
