Speaker A
Леся Українка. Бояриня. Драматична поема. Скорочено. Дія перша. Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака зі старшини Олекси Перебійного.
Драматична поема Лесі Українки «Бояриня» у скороченому викладі про кохання, вірність і боротьбу за Україну.
Key Takeaways
- «Бояриня» Лесі Українки – це поєднання особистої драми і національної тематики.
- Головні герої борються за збереження своєї ідентичності в складних історичних умовах.
- Кохання між Степаном і Оксаною символізує надію і єдність попри політичні розбіжності.
- Твір показує конфлікт між старими традиціями і новими ідеями, що впливають на українське суспільство.
- Вірність і честь – ключові цінності, які проходять червоною ниткою через весь сюжет.
What the video covers
- Перша дія відбувається у садку перед будинком козака Олекси Перебійного, де гостюють Степан і його родина.
- Степан, одягнений у московське боярське вбрання, розповідає про своє життя, навчання і труднощі на Україні.
- Обговорюються теми вірності, зради, служби різним державам і збереження національної гідності.
- Відбувається знайомство і розвиток почуттів між Степаном і Оксаною, які освідчуються у коханні.
- Показано конфлікти між поколіннями, різні погляди на політичну ситуацію та майбутнє України.
- Друга дія переносить глядача до Москви, де відбуваються святкові події у домі Степана.
- Підкреслюється культурний контраст між Україною і Москвою, а також збереження української ідентичності.
- Відчувається напруга між особистими почуттями і політичними обставинами.
- Текст насичений історичними і культурними алюзіями, що відображають складність української історії.
- Загальна атмосфера твору – драматична, з елементами національного пафосу і особистої драми.
Chapters
- 00:00Дія перша. Садок перед будинком Перебійного
- 02:01Гостинність і розмова про бенкет
- 04:02Вечеря і знайомство з Оксаною
- 06:23Розповідь Степана про життя і навчання
- 08:30Обговорення політичної ситуації і вірності
- 11:16Приготування до ночівлі і розмова в садку
- 13:12Освідчення в коханні між Степаном і Оксаною
- 15:29Дія друга. Світлиця в Москві, святкові події
Full Transcript — Download SRT & Markdown
Speaker A
Будинок виходить у садок великим рундуком, що тягнеться вздовж цілої стіни. На рундуку стіл, дзиглики на столі прилагоджено. До вечері. Стара Перебійниха дає останній лад на столі. І їй помагає її дочка Оксана і служебка.
Speaker A
Через садок до рундука йдуть Перебійний і Степан, молодий парубок у московському боярському вбранні, хоча з обличчя його видно відразу, що він не москаль.
Speaker A
Перебійний до гостя: Моя стара управилась хутенько. Дивись, уже спорудила й вечерю. Поки ми там на цвинтарі балачки провадили. Перебійниха сходить трохи з рундука назустріч гостеві.
Speaker A
Боярине, прошу зажити з нами хліба, солі. Степан уклоняючись: Радби, шановна пані матко, та не смію.
Speaker A
Коли б не гнівались старі бояри. Я й так уже давно від них одбився. Перебійний.
Speaker A
Про них ти не турбуйся. Під коморій їх запросив на бенкет. А тебе я випрохав до нас. Я сам кажу їм, щось не годую трохи, то не можу на бенкет гуляти. А Степана по давній приязні до його батька хотів би
Speaker A
пригостити в себе в хаті. Він молодик. Йому ще не пристало на бенкети великі учащати, бо ярам видко вже запах медок та варинуха. Отже, роздобрились та й мовили: "Нехай собі парнішка сидить у тебе, хоч і до від'їзду. Навіщо він нам
Speaker A
здався?" Степан: От спасибі, панотченьку. Сходить на рундук із господарями Перебійний. Я Джуліна кажу: "Нехай перенесе твоє манаття до нас та й заберу тебе в полон, поки не визволять бояри". Степан: Боже, такий полон миліший од визволу.
Speaker A
Перебійниха до Оксани: Піди лиш, доню, там пошли Семена. Оксана виходить і незабаром повертається. Степан, якби лиш я не став вам на заваді.
Speaker A
Перебійниха: Ото б такий, ще в нас у хаті стане для гостя місця. Перебійний, ти синашу, в мене забудь всі цегелі. Тож з мною небіщик батько твій хліб сіль водив. У купі ми козакували.
Speaker A
Садови Степана сам сідає за стіл до Оксани. Дочко, ти б нас почастувала на початок.
Speaker A
Оксана наливає із солійки дві чарки батькові гостеві. Оксана: Боярине, будь ласка, призволяйся. Степан, узявши чарку, встає і вклоняється Оксані.
Speaker A
Дай, Боже, панночко, тобі щасливу та красну долю. Оксана: Будь здоровий. Пивши. Степан, випивши, знову сідає.
Speaker A
Оксана частує батька, усі вечеряють. Перебійний до Оксани: А він спочатку не пізнав тебе. Ти знаєш, - запитав, яка то панна у першій парі корогву несе.
Speaker A
Оксана, усміхаючись і поглядаючи на Степана: Коли, Перебійний? Та отоді ж, як ти на Трійцю, в процесії між братчицями йшла. Степан, ти завжди носиш корогву? Оксана з певною самовтіхою: А як же? Я перша братчиця в дівочм братстві. Перебійний жартівливо
Speaker A
підморгнувши: Це вже тобі не та мала Оксанка, що ти було їй робиш веретенця, Оксана? Ті веретенця і досі в мене є, - замовкає, засоромившись Степан утішений. Невже Оксана перебиваючи ніякову для неї розмову до матері? А десе, мамо, наш Іван? Перебійниха.
Speaker A
Та де ж він? На вулиці між товариством Іван. Оксанин брат, молодий козак, заходить із будинку. Ба! Ні, я тут.
Speaker A
Давайте, мамо, їсти. Перебійниха: Ти б уперед хоч привітався з гостем. Іван, сідаючи недбало: Ми вже вітались там коло церкви, Перебійний. Він буде мешкати в нас до від'їзду. Іван так само: От як. Що ж, добре, слухай.
Speaker A
Оксану, ця страва вже постигла. Принеси свіжішої. Оксана уражена його недбалим тоном. Служебка зараз прийде. Той накажи їй, Іван, бо яка ти горда до Степана.
Speaker A
А у вас там на Москві либонь дівчата так бришкати не сміють? Степан: Я московських дівчат не знаю. Оксана, як же, Степан? Я, власне, недавно в Москві.
Speaker A
Поки ще батько живі були, я в Києві в науці при академії здебільше пробував. А вже як батько вмер, я поїхав до матері на поміч, Перебійниха.
Speaker A
Чом ти ліпше сюди не перевіз матусі, Степан? Трудно. Нема при чім нам жити на Україні.
Speaker A
Самі здорові знаєте, садибу сплюндровано. Було нам до цеглини ще за Виговщини. Були ми з роду не дуже так маєтні, а тоді і ті невеликі добра утеряли.
Speaker A
Поки чогось добувся на Москві, мій батько тяжко бідував із нами. Нараді Переяславський мій батько, подавши слово за Москву, додержав те слово вірне. Іван мав кому держати. Лихий їх спокусив давати слово. Перебійний. Тоді ще сину надвоє гадалось. Ніхто не знав, як
Speaker A
справа обернеться, а потім присягу не кожне зрадить. Іван іронічно: Та певне, краще зрадити в країну. Степан спалахнув, але стримався. Не здраджував України мій батько. Він їй служив з-під царської руки, не гірш ніж вороги його служили з-під польської корони. Іван:
Speaker A
Та, звичайно, однаково. Чилизати п'яти, чи ляцькі, чи московські, Степан? А багато було таких, що самостійно стали.
Speaker A
Перебійний до Івана: Сутужна, сину, мій вкраїнська справа. [прочищення горла] Старий Богдан уже ж був не дурніший від нас з тобою. А проте ж і він не вдержався при власній силі. Перебійниха, нахилившись синові до вуха, шепоче щось.
Speaker A
Той нетерпляче стріпує чубом. Іван, батьку, що там замазувать? Кажімо правду. Це річ не власна. Це громадська справа.
Speaker A
Якби таких було між нами менше, що дома чесний статок прочесавши, понадились на соболі московські та руки простягали до тієї казни, як кажуть москалі. Перебійника Іване сіпає сина за полу. Степан:
Speaker A
Не задля соболів, не для казни подався на Москву небіщик батько. Чужим панам служити в ріднім краю він не хотів, волів вже на чужині служити рідній вірі, помагати хоч здалека пригнобленим братам, єднаючи них цареву ласку.
Speaker A
Старий він був. Обстоювати збройне за честь України. Іван, ти ж молодий. Чому ж ти не підіймеш тої зброї, що батькові старечих рук упала? Степан, як поясню тобі, коли ще змалку навчав мене з письма святого батько, то він казав мені: "На пам'ять
Speaker A
вивчить про Каїна та Авеля: "Мій сину, мовляв, пильнуй, щоб міг ти з ясним оком, а не тьмяним. Не тремтячимо мов Каїн, небесному Отцеві отповісти, коли тебе спитає: "Де твій брат? А як же можу я на Україні здійняти зброю так, щоб не
Speaker A
діткнути ніколи нею брата? І невже мушкет і шабля мають більше сили та честі, ніж перо та щире слово? Ні, учино мене, що все не так. Перебійний. Не звикли якось ми такого чути. Проте було б на світі, може, менше гріха і лиха.
Speaker A
Якби всі гадали по-твоєму, Іван згірдно. Севки віченці навчають отакого. Оксана, ти ж, Іване, в Києві не вчився. Звідки знаєш, чого там научають? Іван зачеплений: От знайшлася зненадська оборониця для тебе, боярине. Оксана, я тільки правду мовлю.
Speaker A
Засоромлена подається з рундука в садок, заходить із будинку на рундук Джура. Джура: Там, пане, я приніс для гостя речі. Перебійний: Ходім, Степане, покажу, де маєш в нас мешкати. Степан до Перебійнихи.
Speaker A
Спасибі, пані Матко, за хліб, за сіль. Перебійниха з косим поглядом на сина: Пробач, коли що може. Прийшлось на перший раз недо сподоби. Степан із Перебійним і Джурою ідуть у будинок Перебійника до Івана нишком.
Speaker A
Ну й ти ж таки, хто ж так говорить з гостем? Іван ад: Хай же він хоч раз почує правду. Перебійниха.
Speaker A
Адже ти чув, що він казав, Іван. Ова, Бурсак. Та щоб не вмів замилить очі, Перебійниха.
Speaker A
Мені він до вподоби, хлопець. Такий увічливий, Іван. Та вам вже, звісно, язиком приподобатись недовго. Перебійниха.
Speaker A
Чи сяк, чи так, а вдруге ти не будь таким до гостя гострим. Все ж неначе на те його ми в хату запросили, щоб ним помітувати.
Speaker A
Незвичайно, Іван. Та вже гаразд, не буду зачіпати. Сходить із рундука. У садку сутеніло. Степан нишком виліз через вікно зі своєї кімнати, зіскочив на землю та підійшов до Оксани. Між ними починається розмова. Степан розповідає Оксані про свої почуття до неї.
Speaker A
Освідчується в коханні. Дівчина відповідає взаємністю. Хлопець сумнівається, чи добре коханій буде на чужині у Москві, адже може дати їй лише кохання вірне. Оксана на те каже, що ніде на цілому світі вже немає чужини, поки вони разом. Щасливий Степан
Speaker A
відповідає: От побачиш, яке ми там кубелечко зів'ємо, хоч і в Москві. Нічого ж там чужого в нашій хатонці не буде, правда? Дія друга у Москві. Світлиця в Степановім домі, прибрана по святковому.
Speaker A
З надвору чутно гомін дзвонів. Мати Степанова й Оксана входять убрані по-українськи. Мати в намітці й у темній сукні із широким виложистим коміром. Оксана у кораблику, у шнурів...
Speaker A
Спочину трохи, поки йти у терем. Стара не носять ноги. Оксана сідає поруч. Ви, матусю, казали б ліжко перенести в діл, бо вам сутужно лазити на сходи, мати.
Speaker A
Ой, ні, голубонько, нехай вже там у теремі. Тут на Москві не звичай, щоб жінка мешкала на долі. Скажуть, ото стара, а звичаю не тямить. Оксана, ви ж не в тутешніх звичаях росли. мати. То що вони, Оксанко не питають, хто як там
Speaker A
зріс? Адже ми тута зайде. З вовками жий пововчий вий. Оксана з сміхом. Ой, лихо.
Speaker A
Чи тобто я по вовчі маю вийти? Мати, а ти б як думала сьогодні в церкві, що шепоту було навколо нас?
Speaker A
Черкашинки, хохлуши. Оксана трохи посмутнівши. Та я чула, гріха десь не бояться в церкві Божій. Замість молитися людей все гудять, а ще й виносяться так благочестям поперед нас, мати.
Speaker A
Так скрізь воно по світі. Що сторона, то звичай, а що город, то й норов, кажуть люди. Дивно їм на наше вбрання. Тут жінки зап'яті, а ми, бач, не вкриваємо обличчя. Оксана, чи ми ж туркені, мати? Хай Господь боронить. Воно ж пак і
Speaker A
московки не туркені, а так чомусь ото в них повелося. Та вже ж як ти бояреня московська.
Speaker A
Начебто воно тобі й годиться вбиратися по-їхньому. Оксана. А ви ж адже ж і ви Божаринова мати.
Speaker A
Мати? Що мати то не жінка. Люди бачать, що я вже лагоджусь у божу путь. То де ж таки мені міняти вбори? з лагідним і журливим усміхом. Не варто же й справляти щось нового.
Speaker A
Адже старенький мій нехай царствує в козацькому жупані вік дожив. Так і на смерть його я нарядила в мережену сорочку- витирає хустинкою очі. Оксана зворушена дивиться на неї. Коротке мовчання. Оксана. І навіщо Степан убрався в те Поярське фантя?
Speaker A
От як стояв зо мною під вінцем у кармазиновім жупані. Мамо, ото був. Засоромившись уриває мати. Добродушно киває їй головою.
Speaker A
Та либонь був до вподоби тоді комусь поважніше. Проте ж не можна, дочко. йому царського нехтувати вбрання.
Speaker A
Оксана, а батько ж, мати, батько, донечко старий і немічний вже був, коли назвався божарином. Не трапилось йому виходити вже й з дому після того. Степан й на царські бесіди ходить і в думу, і в приказ. Оксана, хіба ж то сором, якби
Speaker A
він по-козацькому вбирався мати. Не то, що сором. От чуднати, доню. Уже ж таки твій чоловік боярин, а не козак. Чи ти ж не розумієш? Оксана смутно. Чому не розумію, мати? Отже, бачиш, я й Ганну по московському вбираю, бо Ганні вже
Speaker A
судилась тута пара. Вона вже ж не поїде на вкраїну. Оксана, чому ж її Степан не взяв з собою? Як був у нас мати та дівці мандрувати неначе неподоба, скажуть люди. Поїхала там женихів ловити. Нехай вже тута шарахвани носить, коли судилося. Оксана.
Speaker A
Та ще дівочий той шарахван, неначе б фуремніший, а що жіночий, то такий бахматий та довгий-довгий, мов попівська ряса. Аж сумно, як все я його.
Speaker A
Отой на голову такий підситок. Надіти треба зап'ясти обличчя. Мати, та вже ж ніяк. Оксана, помовчавши ніякого.
Speaker A
Боюся я, матусю, мати, чого ти, донечко? Скажи, чого, Оксана? Та ніяк мовити, мати. Ти не соромся. Вже ж я тобі за рідну матір тута. Оксана цілує їй руку.
Speaker A
Так, матінко, то я собі гадаю, коли б я не спротивилася часом Степанові в такій одежі. Мати сміючись.
Speaker A
Ой, ще що вигадала. А тобі, Степан, ще не спротивився, що не в жупані. Оксана.
Speaker A
Та то ж мені, мати, і не вигадуй, дочко. Хіба ж таки Степан мала дитина?
Speaker A
Що інак вберись, то не впізнає. Оксана пізнати то впізнає. Мати, глянувши у вікно. А поглянь, молодшими очима хто йде. Чи не Степан Бова? Оксана.
Speaker A
Егеж, то він. А з ним ще два якісь мати. Тікаймо, дочко. Підводиться і подається до дверей. Оксана.
Speaker A
Чого? Хай Бог милує тікати, як від татар. Мати ще осміють, дитинко. Нема тут звичаю з чоловіками жіноцтву пробувати при бесіді, отчиняє двері й спішить по сходах у Тетерим. Оксана іде за нею. Ой, господи, які тут завичаї.
Speaker A
Оце але сцена швидко змінюється. Терем. Крім Оксани і матері, у Теремі ще є Ганна, молода дівчина. Сестра Степанова. Ганна вбрана, як бояришня.
Speaker A
Мати підходить до великої скрині. Отут, моя дитино, твоє боярське вбрання. Я придбала. Оксана гречно, але без радощів. Спасибі, мамо. Мати, хочеш подивитись або приміряти? Оксана, хай трошки згодом. Щось я втомилася.
Speaker A
Та вже ж нікуди я сьогодні не піду. То ще поспію перевдягтися. Мати, до твоєї волі спочинь собі. Та й я піду спочину. Воно й годиться в свято.
Speaker A
Іде в бічну кімнату Ганна, що досі сиділа, лузаючи гарбузове насіння. Ой, сестричко, і на що ті свята потрібні в світі? Оксана ото спитала, що тобі біг дав Ганна.
Speaker A
Та нудно ж, Господи, Оксана, сидиш, то й нудно, а ти підиме між челять, погуляй, Ганна, куди ж це я піду? Яка там челять, Оксана? А ти хіба товаришок не маєш?
Speaker A
Аганна? Товаришок? От декого там знаю з бояришень. Та як до їх ходити? Матуся вже не здужають, не хочуть зо мною іти. А ти ще не пізналась тут із ними? З мамкою сама не хочу. Вона така.
Speaker A
Оксана, чого ж тебе водити? Уже ж ти не маленька. Іди сама, ще й веселіше буде вам без старших. Ганна, самій не можна по Москві ходити, Оксана. Хіба хто нападе? Ганна? Ні, так не звичай, Оксана. Ну же ті звичаї отут у вас,
Speaker A
Ганна? Та й що мені бояришні скажуть? Сидять по теремах. От як і я, не бачить світа. Що з їх за веселість? Оксана, чого ж ви сидите? Пішли б у купі кудись на вигой або в гай над річку та
Speaker A
заспівали б? Я бувало дома годинки в хаті, не просиджу святом. Ганна, ба в тебе дома, там же не Москва.
Speaker A
Такого тут із роду не чували співати по гаях. Оксана, то ти й не знаєш, як на в країні в нас гуляє челять, Ганна. Я мало що в країну пам'ятаю.
Speaker A
А Ванька тут уже й вродився. Оксана. Ванька? Чому ж би не Івась? Ганна. Так тут зовуть. Та й ми вже звикли. Він і сам так звик. Мене ж матуся тільки та Степан зовуть ще Ганносею. Оксана, а як же ти тута звешся, Ганна? Аннушка.
Speaker A
Оксана чиба, немов ухваляючи. Ганнушка. Ганна поправляючи. Нібо. Аннушка. Оксано. Оксана. Не вимовлю. Проте ж воно нічого і по московському, хто добре вміє. А як по-їхньому Оксана буде? Ганна. Аксия чи Аксюша? Оксана.
Speaker A
Щось негарно. Оксана мов би краще. Ти, Ганусю, [прочищення горла] мене таки Оксаною зови. Ганна лащиться до Оксани. Як хочеш, так і зватиму, сестричко.
Speaker A
Я так тебе люблю, - зраділа Боже. Як брат тебе з України привіз, Оксана, ти ще мене, Ганусенько, не знаєш. А може ж я лиха, Ганна? Ні, ні, ти добра. Ти бач усе до мене. Погуляй, забався, не сиди.
Speaker A
А ти б почула, як інші всі боярині спиняють своїх сестер та дочок? Їй же богу, ні запоріг не випустять ніколи. Ще більше лащиться. Оксаночко, ріднесенька, я маю тебе щось попрохати. Оксана, що, сестричко. Ганна мовчить збентежена.
Speaker A
Хотіла б, може, що з твоїх уборів. Бери, що хочеш, дам тобі намисто, ще й коси у дрібушки заплету, вберу тебе неначе гетьманівну. Ганна смутно. Та ні, цього матуся не дозволять.
Speaker A
Я не обтім. Я хочу попрохати, щоб ти пішла зі мною у садок, Оксана. Ото й всього було про що просити. Ходім хоч зараз, Ганна. Ні, не зараз. Потім, Оксана, коли ти схочеш. Що ж там у садку, Ганна? Та бач, самій отам в садку
Speaker A
сидіти мені не можна, Оксана. Вже й сього, Ганна. А з мамкою піти? Вона розплеще усім про те, чого я там сиджу. Оксана сміючись. А ти ж там що, ворожиш? От хитруха Ганна. Та я нічого тільки виглядаю, чи не поїдуть вулицею часом
Speaker A
царські стрільці. Вони надвечір їздять. Оксана, Лебонь, царський стрілець тобі устрелив, дівоче серденько, Ганна. Та я ж Оксану заручена Оксана за царського стрільця, Ганна. Авже ж, Оксана, то чом же він до нас не прийде, Ганна? [сопіння] Хоч би й прийшов, то я хіба побачу, я в
Speaker A
теремі, а він там, у світлиці. Оксана. То вам і бачитись не можна, Ганна. Де ж там Оксана? Прилюдно? Ні. А тільки кратькома? Ганна. Ні. Як то кракома?
Speaker A
Оксана. А ти ж хотіла до нього вийти у садок, Ганна? До нього? Ні, ще сорому не загубила. І як са ти подумати могла, що я тебе просила проводжати мене на сходини? Невже, Оксано, вважаєш ти, що я така нечесна? Оксана, та Бог з тобою. Де
Speaker A
ж яка тут нечисть? Як дівчина постоїть на розмові з своїм зарученим, то вже й нечесна, Ганна. Авже ж тут так, Оксана.
Speaker A
Навіщо ж ти виходиш туди в садок, Ганна? Я здалека дивлюся, як він там вулицею проїздить. Інакше я його нігде не бачу.
Speaker A
Хіба що в церкві, Оксана? Де ж ви розмовляли, Ганна? Нігде, Оксана. Як же він тебе посватав, Ганна? Як? Через сваху, як звичайно всі. Оксана, я щось не розберу, Ганна, бо ти не знаєш тутешніх звичаїв. Нехай лиш мати тобі
Speaker A
розкажуть, бо всього достоту і я не знаю, Оксана. Нібито виходить, що ви отак не мовивши ні слова і поберетесь, Ганна, так найпристойніше.
Speaker A
Оксана чудна тут молодь, усміхається якимсь спогадам мовчки. Потім стиха мріливо. Я ж було щовечір виходжу до Степана на розмову. Ганна, як заручились Оксана. Та як заручились? Ну, раз стояла з ним, не заручившись.
Speaker A
Інакше хто ж засвататися може? Ганна закриваючись. Ой, лихо, сором. Оксана мовчки знизує плечима. Ганна, а твоя матуся не знає і досі про твої стривання. Оксана чому не знає, Ганна? Що ж вона простила, не прокляла тебе? Оксана. Та за що, Ганно?
Speaker A
Самі ж вони були так молоді, що знають, що то любощі. Ганна, Оксано, що тільки ти говориш, знову закривається. Оксана сміється. О, дурненька, Степан увиходить поспішно.
Speaker A
Оксаночко, перевдягнися швидше в московське вбрання. Там прийшли бояри. Оксана, та мати ж кажуть, що жінкам не можна між чоловіцтвом бути. Степан, бачиш, любко, ти маєш тільки їх почастувати.
Speaker A
Та знов у терем вернешся, Оксана. Отак. А як же частувати їх, Степане? По-нашому чи, може, як інакше? Степан? Ти винесеш їм на тарелі меду. Матуся прилаштують, як там треба. Уклонишся, боярин поцілує тебе в уста. Оксане, Степане, що ти
Speaker A
кажеш? Мене бояри цілувати мають. Чи все мені причулося? Степані серце. Воно так є. Та втім, нічого злого, то тільки звичай. Оксана сище. Так же звичай.
Speaker A
Нехай йому аби що не піду. Степан понуро. Як хочеш, тільки ти нас тим загубиш. Оксана таке вигадуєш, Степан.
Speaker A
Ба ти не знаєш, які тут люди мстиві. За зневагу старий боярин візьме. Як не вийдеш, а він же дубний дяк. Він має силу. Он син його ще молодий, вже стольник.
Speaker A
Він оклепає нас перед царем, а там уже й готово слово й діло. Оксана, ти не жартуєш? Степан ще понуріше.
Speaker A
Як тобі здається? Оксана із жахом. Степане, та куди ж самі попались? Та все ж якась неволя, бо сурменська. Степан, я й не казав тобі, що тута воля. Та якби ми не гнули тута спини, то на Україні либонь зігнули б у три погибелі родину
Speaker A
нашу московські воєводи. Ось ти млієш зогиди. що тебе якийсь там дід торкне губами. А як я повинен холопомпкою себе взивати та руки цілувати, як невільник? То нічого. Оксана. Боже мій, Степане, хто ж каже, що нічого?
Speaker A
Степан, отже, бачиш, та що я тут розводжуся? Там Дяк мене чекає. То скажи Оксану. Ти вийдеш? Оксана? Я не знаю.
Speaker A
Мати виходить із кімнати. Вийди, доню, голубонько, і я тебе прошу. Не дай мені старій на очі бачить Степанової згуби.
Speaker A
Ганна. Ой, сестричко, якби ти знала, що за лютий дід у той боярин. Я тебе благаю, сестриченько, не загубиш ти нас, - ридаючи кидається до Оксани. Оксана, до Ганни холодно. Якось надміру спокійно. Я вийду. Дай мені московське вбрання. Ганна кидається до скрині. А
Speaker A
ви, матусю, наготуйте меду. Іди, Степане, бав тим часом гості. Степан, похиливши голову, виходить. Оксана бліда, як смерть. Здіймає з голови кораблика. Дія третя. До Степана з України приїжджає гість, який розповідає про утиски України з боку Росії.
Speaker A
Відряджені в Україну московські бояри зневажають українські звичаї, позбавляють людей волі, нав'язуючи свої закони. На московщині один боярин із підозрою поглядає на іншого, намагається його на чомусь спіймати та доповісти про це. Степан має бути дуже обережним, щоб зберегти своїх близьких. Його пригнічує
Speaker A
таке становище. Він говорить про це Оксані. Оксана швиденько входить з інших дверей швидким кроком. А я тебе, Степане, скрізь шукаю.
Speaker A
Степан, що там таке, Оксана? Порадитися треба. Мені Яхненко тут листа привіз. Від братчиці товаришки Степан з поспіхом. Де лист? Спалити треба.
Speaker A
Оксана, Бог з тобою чому спалити? То вона прохає, щоб я по змозі грошей їй послала. Якусь вона потребу має пильну.
Speaker A
Степан, не посилай край Божий ій не думай, Оксана. Та що тобі біг дав? Я й не гадала, що ти такий скупий, коли вже так я з посагу свого послати можу.
Speaker A
Степан. Та я не грошей жалую Оксану. Оксана, а чом же ти не хочеш, Степан?
Speaker A
Небезпечно. Нахилившись до неї [прочищення горла] зовсім нишком. Вони там з Дорошенком. Оксана здивована мовчить, потім загадково всміхається. Ну що ж, так може й треба. Степан, схаменися.
Speaker A
Ти ж так боялася розливу крові, а війна найпаче братовбійна, що Дорошенко зняв на Україні.
Speaker A
То і ж він татар на поміч приєднав і платить їм ясиром християнським. Оксана сідаємо мов знесилена на ослін і збирається на стіл. Скрізь горе, скрізь куди не обернися. Татари там, татари й тут. Степан. Оксано, що мариться тобі татари тут, Оксана. А що ж, хіба я тут
Speaker A
не, як татарка, сиджу в неволі? Ти хіба не ходиш під ноги слатися своєму пану мовханові?
Speaker A
Скрізь палі, канчуки холопів продають. Чим не татари? Степан, тут віра християнська, Оксана, тільки ж віра.
Speaker A
Та й то прийду до церкви, прости, Боже, а тут і служби щось не пізнаю. Заводять якось хто знай по якому. Степан Оксано, це вже гріх. Оксана. Ой, чоловіче, та й осорожна жся мені Москва - схиляється головою до стола. Степан сумно стоїть
Speaker A
над нею. Я так і знав. Хіба ж я не казав, що я тобі нічого дати не можу тут на чужині? Оксана кидається до нього. Ні, моє кохання си я не добра. Так немов не знаю, що бідний мій голубенько страждає.
Speaker A
За всіх найгірше. Треба ж завдати жалю ще більше. Степан пригортає її. Ну, скажи, мій любий, чи довго нам ще мучитися так? Степан зітхнувши.
Speaker A
Бог знає, серденько, Оксана. Невже й загинем усій неволі, Степан? Маю надію в Бозі. Ще якось, може, зміняться часи, коли б утихомирилося трохи. Там на в країні попрошу царя, щоб відпустив мене хоч у гостину. Оксана, тепер ніяк не можна, Степан. Ні, єдина тепер нема
Speaker A
що й думати. От саме я думаю до царя супліку нести, що люди з України привезли. Жаліються на утиски, на кривди. Я маю боронити ту супліку. То вже ж не час проситися з Москви. От кажуть, речі солодко розводить, а сам в ліс дивиться. Тепер,
Speaker A
Оксано, нам треба стерегтися так, щоб муха не підточила носа, як то кажуть. Крий, Боже, схибити в чомусь. Пропала вся наша справа і громадська в купі.
Speaker A
Оксан. Оксана, ну як його ще більше стерегтися? Вже й так немов замазались у піч. Степан, та от, наприклад, ти послати хочеш ті гроші, братчиці? Оксана, опустивши очі. Вже не пошлю. Нехай пробачать, що ж, коли не змога. Я напишу їй. Степан, краще не
Speaker A
пиши нічого, серце. Оксана, як же ж так, Степане? Це ж навіть незвичайно, Степан. Як листа десь перехоплять, чи то раз бувало, то ще готові взяти на тортури, як викриють ту справу з Дорошенком, щоб ти призналася, в чим накладала з
Speaker A
товаришками. Оксана, я перекажу через Яхненка, Степан. Мушу я просити, щоб ти його у нас тут не приймала. Оксана, та я ж його просила, щоб прийшов. Вже ж не прогнати.
Speaker A
Степан, накажи слугою, що ти не здужаєш. Оксана, не випадає, Степан, як хочеш. Тільки як візьмуть на дибу, то вже не жалуй.
Speaker A
Оксана, звідки вже й на дибу, Степан? А що ти думаєш? За тим яхненком шпиги московські цілим роєм ходять. Я знаю їх.
Speaker A
Оксана зажурена. Так я й не передам родині ні листів, ні подарунків, Степан. Ти знаєш, люба, поки що той краще б не озиватись надто до Івана, бо він в непевні справи устриває.
Speaker A
Оксана, до брата рідного не озиватись. У неї стають сльози на очах. Степан, все ж не навіки, рибонько, тим часом, поки утихомириться, знов пригортає її. Оксана, не відповідаючи на пестощі, безвиразно, гаразд, нікому не писатиму. Степан, ти, серце, на мене гніваєшся. Оксана так
Speaker A
само. Ні, чого ж ти маєш рацію. Нащо писати? Степан опускає руки. Оксана повагом виходить із хати. Дія четверта.
Speaker A
Терем. Оксана нехотя гаптує. Степан помічає, що в неї нездоровий вигляд. Його це турбує. Дівчина відчуває, що обманулася в своїх надіях, що вона тут чужа. Степан виявився не борцем, а пристосуванцем, покірним холопом. Оксана просить Степана відвести її в Україну,
Speaker A
але чоловік їй відмовляє, бо цар знайде його будь-де, щоб помститися. Дія п'ята. Кволу Оксану виводять у садок попід руки. Вона змучена хворобою. Лікар порадив відвез її з Москви в Україну, бо вона дуже тужить за рідним краєм. Степан збирається попросити дозволу царя
Speaker A
погостювати на батьківщині. Проте Оксана вважає, що вони не можуть цього зробити, бо зрадили Україну. Степан. Оксаночко, поїдемо на в Україну. Ну, я тебе прошу, там батько, мати, родина, приятелі, там ти з ними розважишся. Оксана одвертається.
Speaker A
Я й вічі не посмію їм глянути. Степан, ну, в Київ подамося, помолимось. Нехай нас Бог простить. Нехай тобі здоров'я верне Оксана. Нащо? Кому потрібне те моє здоров'я. Та я сама, Степан, мені моя єдина. Я ж так тебе люблю. Оксана,
Speaker A
тобі здається, ти жалуєш мене, але любити такий нема. Завіщо? Я тепер така недобра стала, вередлива. Степан. Ні-ні, моя хороша Оксана, я хороша.
Speaker A
Хоч би й була коли. Яка краса! То вже давно вона з обличчя спала. Степан гладить її руку, низько похиливши голову. Ти шарпаєш себе речами тими. Не треба стільки говорити, Оксана. Правда, Степан?
Speaker A
Та й що картатися словами, люба? Нас доля так уже скарала тяжко, що певний Бог простить усі гріхи.
Speaker A
Хто кров із ран теряв, а ми із серця. Хто засланий в тюрму, замкнутий був, а ми несли кайдани невидимі. Хто мав хвилини щастя в боротьбі, а нас важка, страшна душила змора, і нам не вділено було снаги ту змору подолати. Оксана
Speaker A
спокійніша й лагідніша, ніж досі. Так. Все правда. Але ніхто цього не зрозуміє, поки ми живі. Отже, треба вмерти. Ти, певне довше проживеш, ніж я. До рук тобі свій заповіт віддам я, а ти його передаси родині і братчикам, хто ще
Speaker A
живий лишився. Степан з гострою тугою. Ой, краще б я тобі таке казав. Оксана підводиться і прихиляє його до себе. Ні, любий, ти на світі потрібніший. Тобі ще є про що й про кого дбати. Борцем не вдався ти, та після бою подоланим подати
Speaker A
пільгу зможеш, як ти не раз давав. На бойовиську не всі ж померли, ранених багато. поможеш їм одужати, то може колись там знов зібравшися до бою, вони тебе згадають добрим словом, а як і ні, не жалкуй, що поміг. Сидять якийсь час
Speaker A
мовчки обнявшись. Степан підводиться і подає Оксані руку. Ходім, я поведу тебе до хати. Бач, сонце вже на заході.
Speaker A
Оксана, ходімо. Спираючись на руку Степанову, іде до будинку. Не доходячи до рундука, спиняється та обертається, дивлячись на західне сонце, що вже зникає за обрієм. Добраніч, сонечко.
Speaker A
Ідеш на захід, ти бачиш Україну. Привітай.
Topics:Леся УкраїнкаБояриняукраїнська літературадраматична поемакозацтвоісторія Українинаціональна ідентичністькоханняполітичний конфліктмосковське вбрання
![УРОК 3 АНАЛІЗ ТОВАРІВ ЗА ДОПОМОГОЮ ТВТ [MOДУЛЬ 2] — Transcript](https://i.ytimg.com/vi/eNlr5cllMvk/maxresdefault.jpg)
