Speaker A
Це відчуття безпеки. Це дитинство. Це друзі, які можуть підтримати. Це, напевно, обійми мами і жарти тата.
Відео про відчуття дому, безпеки, родини та спогадів людей із різних міст України в контексті війни.
Key Takeaways
- Дім – це перш за все люди, а не будівля чи місце.
- Відчуття безпеки і підтримки є ключовими для поняття дому.
- Війна змінює сприйняття дому, але не знищує цінність рідних місць і людей.
- Спогади про дитинство і рідні міста зберігають силу і тепло в серці.
- Підтримка близьких допомагає пережити складні життєві обставини.
What the video covers
- Відео розкриває тему дому як відчуття безпеки, підтримки та любові.
- Розповіді людей із різних міст України про дитинство, родину та рідні місця.
- Обговорення змін у сприйнятті дому через війну та переїзди.
- Важливість рідних людей як основи дому, а не лише будівлі.
- Спогади про дитинство, природу, запахи та звуки, що асоціюються з домом.
- Вплив війни на життя, емоції та переселення героїв відео.
- Роздуми про те, що дім – це не лише фізичне місце, а й емоційний стан.
- Значення підтримки друзів, сім’ї та близьких у складні часи.
- Особисті історії виїзду з рідних міст через війну та адаптації на нових місцях.
- Пошук сили та спокою в рідних місцях і людях попри хаос навколо.
Full Transcript — Download SRT & Markdown
Speaker A
Це місце, де тебе з радістю зустрічають. Це моя історія. Це любов, це підтримка. Це місце сили, це спокій серед хаосу.
Speaker A
Це родина, це люди, це фортеця і це сім'я. Я з Краматорська. Я з Херсонської області, місто Коховка.
Speaker A
Я народився в місті Харкові. Я із Нікополя. Я зі Слов'янська. Е, мене звати Інна. Я з Краматорська Донецької області. Я там жила років сім-десять. До цього, в принципі, я переважно перебувала в Донецькій області. Я жила в Добропіллі трошки і у Харкові. Я
Speaker A
займаюсь фотографією, за освітою фотограф. В мене є собака, чоловік, прекрасна родина. Люблю гори дуже сильно.
Speaker A
А я викладаю англійську мову. Я дуже люблю подорожувати. Мені здається, я просто не вмію сидіти на одному місці. Я обожнюю танцювати і також читати. Не витрачати ту купу грошей, яку я витрачаю на книжки, але читати я люблю, хоча
Speaker A
зараз трошки на мене це так багато часу, як хотілося. Мене звати Скидан Ярослав Анатолійович.
Speaker A
Я вчитель української мови та літератури. Люблю писати вірші. У вільний час кататися на велосипеді.
Speaker A
24 лютого буде четвертий рік півроку. З липня 25-го року півроку. В червні, в червні я ще приїжджав додому, мені здається, або з грудня 21, або з січня 22-го, тому що, на жаль, коли почалося повномасштабне вторгнення, я на той
Speaker A
момент була в Києві і після того додому я не поверталася, батьки поверталися, але я так і не була.
Speaker A
Це з моїм домом, моєю квартирою, парком Ювілейним, який був біля мене. До речі, я зараз теж живу біля парку. Можливо, це якась така доля. Та асоціюється в мене з моєю сім'єю, з пташками зранку, коли я йду до
Speaker A
школи, коли я йшла до школи. Знаєте, прямо з весною мене асоціюється частіше Краматорське, і який я дуже люблю за розміром. Харків надзвичайно велике місто, причому, мабуть, я це не до кінця усвідомлював, поки там жив. Ну, мені здавалося, місто і місто, але потім,
Speaker A
коли побував в інших містах, зрозумів, що Харків надзвичайно велике місто. З курортом, Золоними озерами, з прекрасними людьми, з териконами.
Speaker A
А для мене це завжди дуже теплі спогади. І це, насправді, спогади саме про дитинство, тому що я народилась і росла в Нікополі. Це спогади про дитинство, це літо, це весна, це велосипед, це Каховське водосховище обов'язково. Це інколи рибалка з татом. Це
Speaker A
це сам дім і, мабуть, відчуття такої безпеки, яку ніщо, мабуть, більше і не дає.
Speaker A
Це студентські роки, коли ми гуляли містом, коли ми ходили до університету, коли придумували якісь там свої вигадки, пов'язані з Харковом, ну, певно, прогулянка.
Speaker A
Рідні, з якими я спілкуюся, які там живуть, це бабусі, дідусі. Тобто це кожного дня, це, на жаль, новини, які теж кожен день, тобто там ти заходиш, типу в новини, бачиш, що там ще один обстріл, ну, типу дивишся район,
Speaker A
постійно моніториш цю історію, бо, ну, це як такий постійний стрес. Він зараз вже, мабуть, більше фоновий, але це запахи, це вулички. Ну, типу я можу там піти по вулиці, гуляти в парку, наприклад, бачити озеро, сказати там, там чоловік каже: "О, прикольне озеро".
Speaker A
Я кажу: "Так, в Слов'янську більше". Типу якось так. Це де затишно, де тепло, де тебе завжди зустрінуть. І кожен шлях, кожна булочка для тебе є рідною. Коли я нещодавно їздила в Краматорськ, це було в вересні, то я
Speaker A
прям пам'ятаю кожну ямку, кожну оцю кожну доріжечку, яку я частково, можливо, інколи і забуваю, але коли я побачила, я знову така: "Воу, я пам'ятаю, я там ходила, мені було там 14 років, 15 років, я там щось ходила з
Speaker A
друзями або з мамою". Таке. Це для мене є. Мені здавалося довгий час, що дім — це от будинок, сама будівля. Там є якісь речі, там є люди, я туди повертаюся, там живу.
Speaker A
Але тепер я думаю інакше. Я впевнений, що дім — це там, де є рідні люди. І сама будівля — це тимчасове явище. Воно може змінюватися. І мій дім тепер знаходиться там, де мої рідні, моя дружина, мій син.
Speaker A
Е, це люди, перш за все, бо, ну, стін може і не стати, як показує досвід, і місто можна не повернутись теж, а люди будуть з тобою довше.
Speaker A
Я останнім часом ловлю себе на думці, що це відчуття безпеки. А це можливість повернутися в місце, де тебе розуміють.
Speaker A
А сховатися від усього світу, не переживати за те, що тебе десь можуть не прийняти, не переживати за якісь помилки. І, мабуть, коли у тебе забирають це розуміння, ти от трошки як відірваний. Тобі, ну, нам, мабуть, в принципі, як людям всім хочеться завжди
Speaker A
вкорінитися. І я себе останнім часом ловила на думці, що я, коли їхала в Нікополь додому, я навчалася в Києві, я завжди казала: "Я їду додому". А зараз, коли батьки переїхали на захід України, я розумію, що я дуже давно і, мабуть,
Speaker A
ніколи не казала: "Я їду додому". Це, мабуть, декілька місць. Одне із цих місць знаходиться у Харкові, біля річки. Точніше, там декілька річок і вони з'єднуються.
Speaker A
І це набережна, і там парк, який називається Стрілка. А якщо говорити про Дергачі, адже це теж моє рідне містечко, де я провів там шкільні роки, то там є такі пагорби, ну, типу Вовчинецькі гори, тільки трошки нижче. І от це те місце,
Speaker A
куди я іноді тікав від буденності і так зверху спостерігав за тим, що відбувається внизу.
Speaker A
Мабуть, біля мого міста це Святогірськ. Це Слов'янський район вважається. І оскільки, ще раз повторюсь, воно було біля села, де я проводив більшу частину дитинства, ми туди часто їздили і там оцей такий куточок біля моста, там де вже видно сам храм. Тобто це таке
Speaker A
якесь місце сили, я його називаю. Цукерки на паличці. Е, оці та петушки, як ми їх називали. От чомусь таке щось солодке. Бабусине молоко з медом. Дуже часто я, мені здається, інколи я відчуваю цей смак, особливо навесні. От
Speaker A
коли просто проходжу, меду чую запах і саме і хлібу, хлібу печеного. Е, напевно, десь щось таке.
Speaker A
Однозначно запах книжок. Я з дитинства мріяв, щоб в мене була кімната, в якій буде шафа чи декілька шаф із книжками.
Speaker A
Ця мрія справдилась. І в тому домі, де я жив у Харкові, в нас була кімната, було три шафи з книжками. І так чи інакше є такий запах книжок. Це один із них. А ще запах кухні.
Speaker A
В мене дружина гарно готує і смачно, і теща гарно готує смачно. І тому от завжди, коли приходжу додому чи підходжу лише додому, то завжди оці такі запахи чогось смачненького.
Speaker A
А я якось ловила себе на думці, виходила зі школи, якраз пройшов дощ такий сильний і зняти цей запах після дощу, коли ж земля пашіє. І я в якийсь момент зловила себе на думці, що я в думках повернулася додому в мамин сад, мамо
Speaker A
троянди, коли тато влітку поливає газон. І знову таки оце от відчуття, коли ця земля пашіє, ви сідаєте на вашу таку як качельку, яку ви зробили вдома.
Speaker A
І просто, як виявляється, це так просто, але це, мабуть, одні з найщасливіших мит, але ти їх, ну, так завжди, ти їх не цінуєш, коли вони в тебе є. А і от якось оце от відчуття після дощу мене повертає
Speaker A
додому. Батьки мені пояснювали, що ми їдемо в Буковель, типу на відпочинок, бо ми часто туди їхали. І я думаю, типу, взимку там же дуже холодно буде, навесні було б логічніше. І потім, коли десь ми почали так швидко збиратися, я
Speaker A
вже зрозуміла, що не все так легко. І десь до мене в дев'ять років дійшло, що початок війни.
Speaker A
Коли все це почалося, ми не одразу збиралися кудись їхати. Коли на стіні, на одній зі стін будинку пішла тріщина і син почав всього лякатися більше, ніж тиждень тому чи два тижні тому, це, певно, стало якоюсь такою точкою, після якої ми
Speaker A
вирішили все-таки поїхати. І так от сталося, що оце, ну, випадково, чи як так сказати, пише знайома: "Вночі буде їхати автобус для співробітників і там є кілька місць. Нам треба було три місця, ну, хоча би два".
Speaker A
І от ми добу, рівно добу їхали до Львова в тому автобусі. Мій виїзд відбувався в 2014 році, коли почалася війна власне в Слов'янську. Так співпало, що ми на цей день у нас були квитки на Вінниччину до маминих
Speaker A
рідних. І ми якось так співпало. Ми взяли маленьку сестричку, пару валіз, бо це ж ненадовго, і пішли по блокпостах на вокзал. І, ну, тобто ми вже були одні з останніх, кого в принципі, ну, без питань випускали з міста.
Speaker A
Мою кішку. За кішку дуже переживав.
Speaker A
закінчиться." Ну, ще два-три тижні закінчиться. Мама каже: "Ні, ми по їх їдемо". Е, я думаю: "Так, мені треба взяти кішку, а все інше я не буду брати, бо я ж повернусь через два-три тижні. Нащо мені щось брати?" Я взяла одну кофту,
Speaker A
можливо, на мені були якісь там чилосини, напевно. Е, все. Ну, типу я взяла ще якийсь татом зубну щітку.
Speaker A
Думаю, да ні-ні, я повернусь, я повернусь. Ну, валізи збирала дружина, тому я не знаю, що вона поклала першим.
Speaker A
Але очевидно, чомусь мені так здається, що це був була така сумочка з ліками. Але от я пам'ятаю, що у сина була іграшка така якась мишка маленька, м'якенька і, ну, як і дитина будь-яка, мабуть, що тобі взяти? Ну, я
Speaker A
хочу оцю іграшку оцю. Ну, добре, там дві-три візьми і все, більше не влізе. І лишалася на подушці лежати така маленька мишка. брати, не брати. Якось в один момент чисто випадково хай буде. Я такий беру і даю. І минає вже там кілька
Speaker A
місяців десь після того, як ми повернулися. Не повернулися, приїхали в інше місто, у Львові вже поселилися. В якийсь момент синові там сняться якісь страшні сни.
Speaker A
Він себе погано почуває і все таке. І тут десь серед речей щось ми шукали, з якого знаходиться ця мишка.
Speaker A
І це був була та річ, здавалось би, некорисна якась, незрозуміла, незрозуміло для чого потрібна, але саме вона в той момент була, мабуть, отим зернятком з минулого життя, яка змогла заспокоїти його в той момент. Е, якщо ви запитаєте, скільки сину років на
Speaker A
той момент було, не два роки, не пть років, більше, але це була та ситуація, що, мені здається, тут вік був неважливий і кожен із нас, незалежно від свого віку, міг зрадіти якійсь дрібничці, якомусь спогаду або, навпаки, розплакатись від
Speaker A
чогось. можливо для інших незрозумілого чи несерйозного. Певно свого хуяка, але ну якби прям зараз, я не впевнена, що він зараз живий, але хом'ячка і взяли. Я б бабусю забрала 100%, бо вона лишилась там на початку повномасштабної.
Speaker A
Мені чомусь завжди хочеться думати про Кобзарт. Це може звучати доволі дивно. Справа в тому, що моя мама, коли була мною вагітною, вона піднімалася на Чорнечу гору, де похований Шевченко. Це такий відступ. І потім я в початковій школі захопилася творчістю Тараса Шевченка.
Speaker A
Мені в бібліотеці спочатку не хотіли давати великий його кобзар, бо казали: "То ще рано, то читати". Я сиділа і плакала над Катериною такими великими спузами. А от тому і наш Кобзар, ну, зараз є дуже багато передань, зараз є
Speaker A
дуже круті видавництва, але він, знаєте, такий він максимально перемотаний скотчем. Він вже бачив те життя, але от чогось мені б його дуже хотілося мати, мабуть, як сімейну таку пам'ять, сімейну історію.
Speaker A
В моїй квартирі лишилась вишивка, яка для мене дуже цінна. Таке такий маленький клаптик вишитої квітки хрестиком. От це дуже важлива для мене річ. Я вже самою щей не взяла.
Speaker A
Ну, це дивно, мабуть, буде звучати. І я би все одно, мабуть, так не зробив, бо це річ важка, об'ємна. Це баян.
Speaker A
Е, от минуло кілька років і в принципі всі основні речі, все, що потрібно з того життя, чи вже придбані нові, є.
Speaker A
Я впіймав себе не так давно, до речі, на думці, що з тих речей, які там лишилися, я би привіз баян.
Speaker A
На жаль, е, ну, напевно, це з таким посттравматичним пов'язано. Вони не завжди гарні, на жаль. Вони часто бувають, що обстріли або таке, але бувають і гарні. Я молюсь на гарні завжди.
Speaker A
Зараз майже ні, але перший рік-два так були. І якраз не на вулиці, а саме от в будинку, де ми жили. І були сни, ну, такі трішки неприємні, коли так темна якась кімната і я розумію щось, щось коїться недобре і мені треба
Speaker A
швидко звідти піти. Ну, снились такі сни, начебто ми туди приїхали і хотіли повернутися в свій дім, а зараз там живуть орки. І, звичайно, що вони побачать власників і одразу зреагують агресивно.
Speaker A
А, бувають. Е-е, мені здається, вони завжди поділені на такі, які мм, на дві частини. Перша частина ні, воно зазвичай про те, де я перебуваю, як це виглядає, а потім чогось постійно я біжу в цьому сні. Е, я спускаюсь до Каховського
Speaker A
водосховища і не можу зрозуміти, чому немає повітряної тривоги. Ну, типу кожен раз, коли бачиш сни, я така: "О, так, ну там, в Івано-Франківську в мене показує, що повітряна тривога тут ні". І потім дуже швидко починаються обстріли. Я тікаю. Зазвичай ці з нею так і
Speaker A
закінчуються. Тобто бувають останнім часом дуже часто, але вони дуже погані. Ну, тобто або я там на танку їду, все розвалюється, або просто місто горить, або будинок горить.
Speaker A
Ну, тобто це якесь дуже дуже неприємні. Е, фотокартки. Я забрала з Краматорська свою всі свої альбоми, що в мене були.
Speaker A
Їх було не дуже багато, е, але вони були. Були з з бабусі. Від бабусі я позабирала, слава Богу, ура. Ее, і це, напевно, одне з таких найбільших, що мені нагадує про дім якісь моменти, що не дає забувати мені про те, як
Speaker A
виглядало раніше, ну, там моя квартира, бабусіна квартира. Е-е, ну, ось це в мене зараз в школі є ручка, яку мені подарували в Каховці, коли мені було 7 років. Я нею не пишу принципово, бо вона мені нагадує Каховку. А ще, напевно,
Speaker A
люди, з якими я спілкуюся навіть онлайн, вони мені якось нагадують про ті спогади і просто нагадують про то, що ми з ними з Херсону. Я маленька стела слов'янська, в мене є такий світильник великий слов'янська.
Speaker A
В мене пач слов'янська. Тобто якісь такі візуальні речі. Кожен день, кожну секунду. Я завжди згадую Кроматорськ. Е, коли йду по вулиці, інколи мені Івано-Франківськ та часто якось нагадує мені Краматорськ якимись такими вуличками. Я з подружкою, іду часто. І ми так постійно: "О, це не
Speaker A
Краматорська". О, я тут схожу, там біля парку, там біля школи. Чибто, якщо так закрити очі трошечки, то можна уявити частково, що ти вдома.
Speaker A
Ой, та кожен день. Коли мені дзвонить бабуся з дідусем, вони досі там, коли просто дивлюся фотографії або коли спілкуюся з друзями.
Speaker A
Досить часто, досить часто у спілкуванні, в якихось розмовах, в якихось спогадах весь час дім згадується, місто згадується.
Speaker A
Та я думаю, що постійно, бо у мене є світильник, де написано Нікополь. В мене є магнітік, де написано Нікополь.
Speaker A
Ми обговорюємо обговорюємо його з батьками. Інколи це фотографії, інколи це друзі, інколи це, на жаль, новини про обстріли, про загиблих.
Speaker A
Але це місто, яке тримається. І я думаю, на всім показує приклад, що ми маємо теж триматися кожен день.
Speaker A
Так, з часом я все ж таки я чула цю думку раніше про те, що дім не там, де ми живемо, а дім є ми носимо з собою. Тобто, і через те, що зараз, на жаль, я вже не можу так
Speaker A
поїхати додому до себе, та то я хочу, я себе налаштовую так, що мій дім там, де я є, в будь-якому місці, незважаючи ні на що. Я розумію, що я дуже давно і мабуть ніколи не казала: "Я їду додому".
Speaker A
Я їду до батьків. А Київ останнім часом був для мене домом. Я прожила там 8 років. І коли ти перетинаєш кордон з України, ти кажеш: "Я їду додому, це ще один дім". А потім ти кажеш: "О, я їду
Speaker A
до Києва, це ще один дім". Але от саме відчуття того дому, який в тебе був в дитинстві, який тобі давав таке, знаєте, відчуття ґрунту, відчуття безпеки, от ось це я, мабуть, вже довго не мала. І зараз тобі нібито немає куди втекти від
Speaker A
цього світу, немає як від нього заховатися, бо по факту ось той дім, який дарував тобі ту безпеку, те відчуття, зараз е постійно обстрілюється. І ти розумієш, що, на жаль, зараз він тебе не підтримує. ти його маєш якось підтримувати.
Speaker A
Відчуття дому просто в тому, що я знаходжусь у своїй країні і це більш за все для мене важливо. Адже я б не хотіла виїхати в іншу країну на початку повномасштабної, там не в Польщу, не де ще можна, не в Болгарію. Ее просто я
Speaker A
рада, що я в своїй країні. То все відчувалось рутиною. Ну, тобто я ж кажу, я пам'ятаю, як зараз там ці фотографії сірих вулиць і там, ну, там погано вчишся, будеш жити в Слов'янську, давай старайся, типу роби щось, щоб
Speaker A
звідси виїхати. Е, я не дуже, ну, типу я не те що була там в захваті від свого міста, ну, я народилась про нього там, про це містечко ніхто не знав. Зараз про нього, я думаю, знає дуже багато людей,
Speaker A
насправді, на жаль, типу з таких новин. І я б хотіла цю рутину повернути, хоча б там на пару днів проїхати і пройти з тими сірими лапках поличками.
Speaker A
Це катання на велосипеді. Е, це був мій такий спосіб втечі від усіх проблем цих підліткових, дитячих. А потім, коли я вже приїжджала в доволі зрілому віці, вже таких дорослих проблем, я знову ж таки обожнювала це відчуття вітру, яке тобі допомагає
Speaker A
відчути себе вільним. Каховське водосховище, зновутаки. І насправді на велосипеді, е, я каталася в Києві пару разів, але це були не ті відчуття абсолютно. І оце щось рутинне, яке зараз стало дуже цінним. і не було абсолютно інших сенсів.
Speaker A
Сьогодні я з упевненістю можу сказати, що так, новий дім можна збудувати на новому місці. Головне, аби поруч були рідні, близькі, які підтримають, які зрозуміють.
Speaker A
Я думаю, що так можна. Якщо дуже сильно захотіти, то все можна, як кажуть. Е, можна, тому що з вплином часу ти розумієш, що та я тут живу, мені, якщо я буду постійно думками повертатись назад, мені буде дуже важко. Це буде
Speaker A
депресивний стан. А в нашому часі подивитися новини і так дуже багато якихось новин поганих. Та і не хочеться себе ще раз оце нагружати чимось. Тому краще намагатися намагатися будувати справді новий дім, тому що тому що роки йдуть і це і молодість та і
Speaker A
будь-які роки йдуть. Тому краще краще завжди це якось розуміти і намагатися будувати. Чесно, я це зовсім не уявляю, адже для мене дімом моїм вічно залишиться коховка. І щоб побудувати такі самі спогади і оце відчуття дому, то це майже
Speaker A
неможливо. Можна, якщо поряд є твої люди, зновутаки, бо наш дім формують люди. І як би ти, на мою думку сильно не любив чи не любила там свої рідні стіни, якщо ти там будеш самий, ну типу там буде важко щось робити морально,
Speaker A
то е можна побудувати з рідними людьми. Так, це було якраз, коли я вже приїхала. Я, ну, тобто ми буквально через там тиждень, да, ми тиждень пожили в Краматорську, почалась війна. Мама каже: "Ні, все, виїжджаємо". Там в Чехії в мене був вітчум і ми їдемо до нього
Speaker A
одразу. Я пам'ятаю, що ми стоїмо в Празі на вокзалі і все. Я не можу я не можу йти. В мене просто в мене окам'янілість. Я не розумію, що відбувається. В мене якась е була дереалізація. Я ридаю. Я ридаю, ее весь
Speaker A
час до того міста, коли ми їхали до мого відчума. Я плачу десь, напевно. І от в цей час я розумію, що просто в мене була оце, напевно, в цей час такий такий шоковий стан. Та я вже починаю, мій мій мозок починає
Speaker A
розуміти, що та ми вже походу тут залишаємось і ну оце напевно той час. Але ну потім я ще тижні два, напевно приходила до себе, просто жала ліжку така була досить таки в депресії. Ну, але тільки десь через півроку мене
Speaker A
тільки пустило десь і то не завжди. І як не дивно, він стався нещодавно, бо якщо брати там час 14-го року, в мене була можливість вертатися, тобто там з 15-го, навіть, коли вже вона звернулась в місто з окупації, я там два-тричотири
Speaker A
рази на рік їздила туди. М і власне після 22-го року я теж їздила. А коли ми з чоловіком взяли квитки ось вже в жовтні поїхати в Слов'янськ, і я дізналася, що на цю дату вже не можна поїхати, а траса через яку можна, там
Speaker A
дуже багато дронів літає і це така як ее ну ніби такі такий канат з ниточками і ніби ці ниточки типу відрізають. Я розумію, так, тобто я вже не можу куди приїхати спокійно, типу таке своє відчуття себе. Ну, трошки, ну, так знаєте,
Speaker A
напевно, це в чомусь закаляє, в чомусь змінює світогляд. Мій світогляд дуже сильно змінився. Я не дуже люблю е-е зміни. Оце для мене дуже складно, але мені довелося. І тому я намагаюсь собі казати про те, що зміни то є такий
Speaker A
закал. Та людей напевно, адже я втратила дуже багато друзів, а однокласники, спогади, дуже багато спогадів я можу просто забути. Я вже точно нетаю, як виглядав деякі вулиці, де я часто гуляла.
Speaker A
А що скоріш за все таке собі, е, як сказати, такий власний вайб, який давав мені Херсон, тобто того, що я Херсонка і з деяким часом він просто в мене зникає так і частину людей, і частину спогадів, адже більша частина
Speaker A
мого життя була була там проведена. І це неможливо просто як аркуш із зошита видти і викинути.
Speaker A
Якщо в Харкові я казав, мене вражали його розміри і я зрозумів, наскільки Харків велике місто, то ці відчуття в мене з'явилися після Львова, а надто після переїзду в Івано-Франківськ. Це настільки компактне, маленьке, затишне місто, що оце дивувало, що можна було швидко
Speaker A
дістатися, в принципі, до будь-якої локації. Я не уявляю, я знаю, там багато чого нема, кавунчиків вже нема. Ее, наприклад, ну, там багато розгромлених, як розгромлених будівель, багато просто вже вулиці засмічені, тобто місто просто неокайне, вже не доглянуте. Не знаю, як це пояснити. Я
Speaker A
знаю, що це буде вже не то місто, в якому я народила, ну, народилася, жила, але все одно я була б рада повернутися.
Speaker A
Звичайно, він буде інший. Він був інший, коли вертались в 15-му році. Він буде інший зараз. Він буде ще більш зруйнований, ще більше часу треба буде його відновити.
Speaker A
А люди будуть інші. Я думаю, більшість людей, які там жило, їх просто вже немає. Ну, тото деяких живих, деяких просто вони там не вернуться. І це буде не такий слов'янськ, як він був колись.
Speaker A
Ну, в моєму дитинстві. А однозначно іншим. І, я б сказала, з різних факторів і з різних сторін сам кінь, тому що, на жаль, були прильоти, були пошкодження і інколи ти на них дивишся і ти думаєш: "Ну невже я так зачарствіла, що я от
Speaker A
нічого не відчуваю?" Приходить 3 секунди і тепер просто накриваю. От так буває там 5-10 хвилин. І я вони батька не розумію, що ми з татом заспокоїмо маму.
Speaker A
А і ми все це обговорюємо. І тата тоді сказав одну разу, що ця козацька фортеця ще не оту орду вистить. Мабуть це та основна правда, якою хочеться, яково я дотримуюсь, а воно обов'язково висунеться, обов'язково так і трапиться.
Speaker A
І в принципі я розумію, що фізично він пошкоджений. Був також в мою кімнату, там невеличкий осколок.
Speaker A
Я чітко пам'ятаю, як ми говорили з татом. Я сказав таку фразу: "Вибач, не поріг".
Speaker A
І мабуть мене більше десь всередині розірнула не від того, що там був природ, а від цієї фрази, бо ти проживаєш його біль в свій біль і розумієш, що це про те, що ти не можеш контролювати, що може трапитись. Ця
Speaker A
певна лотерея сьогодні прилетить, е, завтра не прилетить, але знову-таки ця запорізька фортеця, це козацька фортеця ще в одну.
Speaker A
Найважчим було зробитися своїм в чужому середовищі. Чужому я маю на увазі не негативне значення, а те, що нові люди, нові обставини, незнайоме все.
Speaker A
І в цьому важкість в новому на новому місці, в новому середовищі дуже добре, коли знаходиться хоча б одна людина, яка стане провідником, таким промінчиком в оцьому невідомому. Тоді дещо легше стає.
Speaker A
Це люди. Однозначно люди. Добавив, який це, а, нові знайомства, нові досвіди, але в першу чергу це все йде від людей. Мені здається, ти не можеш бути повністю щасливим в місті, де ти не знайшов своїх, своє і, як то
Speaker A
кажуть, заспокоївся. А тому це люди, які от це та сама підтримка, про яку я кажу.
Speaker A
Інколи не обов'язково говорити про дім, але от знайти однодумців, проводити круто час один одне з одним. Але Івано-Франківську я почала знову тацювато. Цього вже не відбувалось доволі добре. Мені здається, це теж якийсь такий прояв своїх емоцій, куди я
Speaker A
можу от все це викинути, що я сорала всередині. Я нібито ти не відчуваєш потреби це робити, але все ж таки воно якось через тебе.
Speaker A
Є класні люди навколо. Ну якби не люди. Ну тобто навіть оці думки прослов'янські свого часу чи якісь сни, чи там хвилювання за рідних, які досі живуть.
Speaker A
Ну, тобто я розумію, що це є. Я не можу, на жаль, на це вплинути, але в мене є люди, які мене підтримують. І так чи інакше я вірю, що сьогодні наберу бабусю і вона візьме слухавку. І це класно.
Speaker A
Я з міста, яке знаходиться на березі Каховського водосховища. Я з міста, яке неймовірно гарне весною і влітку.
Speaker A
Я з міста, в якому можна прожити найкраще дитинство. Я з міста заводів, а і я з міста, де можна відчути себе щасливим.
Speaker A
Я буду. О, я не знаю. Цікаве питання, дуже класне. Боже, я напевно піду гуляти.
Speaker A
Я, мені здається, я не треще не розберу. Я просто піду гуляти і насолоджуватися. Я паду такого на підлогу. Ура! Я дала ма. Я не знаю.
Speaker A
Напевно до бабусі з дідусам поїду. Піду гуляти містом, парками, проспектами. Приїду, нікому не скажу. Міцному бабуся.
Speaker A
Це мабуть запла. Не знаю. Дім мій завжди. Розберіть мене на меми, хто в темі.
Speaker A
Колись спогади беруть владу в голові. Я стаю таки не схожий на себе, як дитина, що під ліжком знайшла скарби.
Speaker A
Привіт. Привіт. Скільки ж нас приїжджих в інше місцей час? Та тягне так і сняться снище місце на землі.
Speaker A
Вдома небо синє, синє. Вдома, в небі воля дихає. Вдома думи ясні, ясні. Свої, свої, свої і всі свої.
Speaker A
Збережіть себе негайно на фото. Побіліть своїми смайлами нудний кадр. Через років 25 у суботу він засяє із минулого, як ліхтар.
Speaker A
Привіт привіт. Скільки ж нас приїжджих в інше місцей час так тягне, так сняться снище місце на землі.
Speaker A
Вдома небо синє, синє, вдома в небі воля дихає. Вдома думи ясні, ясні свої, свої свої і всі свої.
Speaker A
Вдома небо синє, синє. Yeah.
Topics:дімродинабезпекавійнаУкраїнаспогадипідтримкарідні місцядитинствопереїзд
![[Вебінар] Вправи на розвиток психічних процесів дітей 4… — Transcript](https://i.ytimg.com/vi/AIzBcJeqEss/maxresdefault.jpg)
