Іван Сірко | Зрадник чи Герой України?

Іван Сірко є однією із найзагадковіших постатей української історії.

Ні для кого не секрет, що його діяльність оповита багатьма легендами і міфами.

Сірко за своє життя здобув щонайменше 55 перемог у боях із османами і кримськими татарами.

Його аж 12 разів обирали кошовим отаманом Запорізької Січі.

Але поряд із цим, у найважливіші часи для Гетьманщини, легендарний полководець відіграв згубну роль, не надавши їй підтримки.

Тож, ким насправді був Іван Сірко для України?

Що у його історії було правдою, а що легендою?

І чому він врешті не об'єднав усіх козаків під своєю гетьманською булавою?

Одні із перших відомостей про життя Івана Сірка ми отримуємо у 1644 році.

Тоді Богдан Хмельницький, який був військовим писарем Війська Запорозького, зустрічався у Варшаві із французьким послом графом де Брежі.

Вони нібито домовилися про те, що козаки підтримують французів, які боролися проти ворогів під час Тридцятирічної війни.

Наступного року між козаками і французами був підписаний договір про відправку на поле битви близько 2,5 тисяч українських воїнів.

Їхнім командиром нібито і був Іван Сірко.

А саме військо воювало у Фландрії проти іспанців.

А наступного року разом із армією принца Конде захопили неприступний Дюнкерк.

Але насправді, незважаючи на те, що козаки дійсно брали участь у цій війні, Сірка там не було.

Його сім'я не згадується у жодному із відомих історичних джерел, що описували даний період європейського протистояння.

Припущення про його участь у війні походять від перекручування імені відомого тодішнього французького генерала барона де Сіро.

А він насправді не мав жодного стосунку до Сірка.

Не відповідають дійсності і твердження про участь козаків у боях на боці французьких військ.

Ця інформація походить із роботи відомого українського історика Миколи Костомарова.

Через недостовірне джерело він зробив помилкові висновки, назвавши козаками польських вояків.

Які відправлялися на допомогу французам у цій війні.

У дійсності козацькі найманці воювали за ворогів Франції, династію Габсбургів.

Та хоч Сірко і не відзначився у цьому масштабному конфлікті, але вже протягом наступних років він здобув чималу славу у багатьох військових походах.

І вони у свою чергу не були легендами.

Про реальну участь Івана Сірка у бойових діях козаків відомо ще із кінця 1620-х років.

У своїх листах він вказував, що перебуваючи на польській службі під командуванням Хмельницького, здійснив кілька морських походів проти турків.

Козаки за участі молодого Сірка брали штурмом фортецю Варну, Трапезунд та інші міста.

А у 1644 році Іван Сірко став отаманом української громади міста Усерт на Білгородщині.

Разом зі своїми воїнами він перебував там на московській службі як найманець.

Козацький ватажок боровся проти татар, захищав українську громаду, а також багатий Кальміуський торговельний шлях.

Але поряд із успішною обороною, Сірко вже проводив зухвалі рейди на територію Кримського ханства.

У 1646 році козаки на чолі із Іваном Сірком здійснили успішний похід на Азов.

Під час нього козаками були знищені татарські поселення та звільнено чимало українських невільників.

За цей похід московська влада навіть видала Сірку жалування, що свідчило про визнання його заслуг у захисті довіреної території.

Але справжнім випробуванням для майбутнього кошового отамана стала національно-визвольна війна.

У 1648 році козацький сотник Богдан Хмельницький здійняв повстання проти польського уряду.

І досить швидко ці події переросли у справжню козацьку революцію та повномасштабну війну.

У ній із самого початку брав участь Іван Сірко.

У той момент найвідомішою подією для нього стала битва під Жванцем, яка ледь не стала кінцем Речі Посполитої.

Поляків врятували лише чергова зрада кримських татар, адже ті не бажали перемоги і посилення Хмельницького.

Кримці відступили із району битви і проходячи українськими землями Поділля, грабували села та брали селян у полон.

На їхнє перехоплення вирушив загін козаків, який очолював Іван Сірко.

Українці швидко наздогнали татар, розгромили їх та повернули своїм людям свободу.

Далі Сірко продовжив воювати із поляками.

Але вже із цього моменту він формує власний світогляд щодо козацької держави.

Легендарний ватажок вбачав найбільшу загрозу у татарах і османах.

Окрім цього, Сірко був переконаний, що козаки мають бути незалежними.

І власноруч боротися за своє існування.

Тому, коли Хмельницький заручився союзом із московським царем проти Польщі, Сірко рішуче виступив проти нього.

Друзі, а наступним нашим відео буде війна Росії та Грузії.

Це був вибір наших патронів, який ми провели шляхом голосування.

До речі, придбавши підписку, ви розблокуєте доступ до купи ексклюзивних відео.

Наприклад, хто винен у поразці УНР, як розгорталась Друга світова на українських землях.

Чому у козаків почався період руїни і ще кілька крутих випусків.

Для існування нашого каналу нам потрібна від вас регулярна допомога.

Ми дуже сподіваємося, що після донатів на ЗСУ ви підтримаєте нас підпискою на Патреоні чи в Ютубі хоча б на 1 долар.

Також не зайвим буде, якщо ви задонатите нам будь-яку суму на нашому Монобанку.

А зараз ми б хотіли зробити особливу подяку ось цим людям.

Щиро дякуємо вам.

Ви робите дуже великий внесок для існування Базованої Історії.

Під час Переяславської ради Іван Сірко разом із частиною козацьких полковників і старшини виступив проти угоди із Москвою.

Він відмовився від присяги царю, хоча був змушений змиритися із обставинами, у яких опинилася Гетьманщина.

Але миритися йому довелося недовго і вже після смерті Хмельницького Сірко виходить на політичну арену козацької держави.

У 1658 році його обирають Вінницьким полковником.

А тим часом гетьманом козацької держави стає Іван Виговський.

Який всіма силами намагався зберегти Гетьманщину.

Український правитель намагався замиритися із Польщею і укласти угоду, яка була більш вигідною, ніж союз із московитами.

Іван Сірко абсолютно категорично відносився до такої політики Виговського.

Козацький полковник не міг прийняти союзу із ворогом.

Проти якого лише нещодавно боровся.

Варто відзначити, що такі погляди не були поодинокими.

Оскільки чимало козаків не бажали повертатися під польське панування.

Але водночас Сірко не тримав теплих почуттів і до Московії.

Хоча й не вважав її першочерговою проблемою.

Головною його турботою були татари та османи.

І саме проти них він найчастіше збирався у походи.

Однак, на жаль, такі переконання Сірка невдовзі фактично врятували Московське царство від великого розгрому гетьманом Виговським.

У 1658 році спалахнула московсько-українська війна.

Московити бажали підкорити Гетьманщину і захопити українські землі.

На зустріч із військом їм виступив гетьман Виговський.

Козацький правитель повів проти царських військ рішучу боротьбу.

І врешті у вирішальній битві під Конотопом завдав їм ганебної поразки.

Після цього козаки разом із татарами розгорнули масштабний наступ проти московитів.

Який от-от мав завершитися для них цілковитою катастрофою.

Але тут у дію вступив Іван Сірко із непереборним прагненням вигнати мусульман із української землі.

Спостерігаючи, як татари займаються грабунками сіл і захопленням мешканців у Ясир.

Він на чолі свого полкового війська вирушив походом на Акерман.

Вторгнення у кримські землі викликали велику тривогу у татарських союзників Виговського.

І вони поспішили додому.

Як результат, козацький гетьман залишився без необхідної підтримки.

І не міг продовжити наступ у Московію.

Виговський втратив унікальну можливість завдати московитам краху і досягти тим самим зміцнення Гетьманщини та своєї влади.

Вже того ж 1659 року він рішуче виступив проти угоди із московським царем.

Яку підписав новий гетьман Юрій Хмельницький.

Поворотним моментом для нього було рішення слабкодухого гетьмана перейти у підданство Польщі.

Ця подія остаточно розчарувала Івана Сірка.

І він вирішив сам стати козацькою владою.

Рішучий ватажок прийняв рішення вирушити на Запорізьку Січ.

Маючи великий авторитет серед воїнства.

У той час Сірко остаточно усвідомив, що саме Січ, а не слабка Гетьманщина.

Має стати твердинею української державності.

Наприкінці 1663 року вже кошовий отаман Сірко організував і очолив два великі походи на Перекоп.

Вони завершилися звільненням десятків тисяч християн із рабства.

Але це був лише початок його славетних походів.

Вже у січні 1664 року Сірко на чолі війська здійснив похід на Буг і Дністер.

Під час якого були розгромлені татарські поселення поблизу фортеці Тягинь.

Звідти отаман вирушив на Правобережну Україну, де зайняв міста Умань, Черкаси, Брацлав, Кальник, Рашків та інші.

Всі вони до цього перебували під польським контролем.

А тепер перейшли у володіння Січового козацтва.

У 1667 році Московія і Річ Посполита уклали Андрусівське перемир'я.

Яке офіційно розділяло територію Гетьманщини на дві частини.

Правий берег перебував під контролем Польщі і козаків гетьмана Петра Дорошенка.

А лівий берег залишили за собою московити та гетьман Іван Брюховецький.

Брутальний і таємничий розподіл українських земель обурив козацтво.

Частина якого почала прагнути до єднання обох берегів.

Цю місію взяв на себе Петро Дорошенко.

І для цього він навіть уклав союз із Османською імперією.

У 1668 році, користуючись невдоволенням лівобережними козаками політикою Брюховецького, Дорошенко із військом переправився через Дніпро.

Іван Сірко у цей час перебував на Слобожанщині.

Де його обрали Зміївським полковником.

Йому випала нагода підтримати Дорошенка і посприяти відновленню єдиної Гетьманщини під його булавою.

Але Сірко віддав перевагу невтручанню.

Засуджуючи гетьмана за співпрацю із мусульманами.

Без підтримки січовиків Дорошенко зазнав поразки від московитів.

Та був змушений відступати назад на Правобережжя.

Таким чином була втрачена унікальна нагода повернення міцності козацької держави.

Сірко натомість наприкінці цього року організував новий похід на татар.

Козаки увірвалися у Кримське ханство і розгромили татарське військо поблизу Кафи.

Звільнивши близько 2000 полонених християн.

Воїни Сірка загрожували навіть Бахчисараю, але не змогли його здобути через запеклу оборону противника.

Кримський хан був змушений втікати разом зі своїм оточенням у гори.

Втративши при цьому величезну кількість вірних воїнів.

Ця перемога принесла козацькому отаману грандіозну славу не тільки серед січовиків.

Але й серед самих татар.

Вони прозвали його Уру Шайтаном, тобто руським дияволом.

Якого ніхто і ніщо не може зупинити.

Невдовзі після цього походу Сірку знову довелося вступити у протистояння із Османською імперією.

Улітку 1678 року турки зібрали 200тисячне військо і на чолі із великим візиром Кара Мустафою.

Вирушили у черговий похід в Україну.

Вони намагалися поширити свою владу та здобути давню гетьманську столицю Чигирин.

Їм протистояли 70тисячна московська армія, а також 50тисячне козацьке військо на чолі із гетьманом Іваном Самойловичем.

Кара Мустафа хотів використати Чигирин як плацдарм для подальшого наступу в Україні.

Тож не шкодував воїнів для захоплення міста.

Врешті після місяця кривавих боїв туркам таки вдалося зайняти Чигирин.

Хоча від нього залишилися лише руїни.

І незважаючи на це, становище османів було дуже важким.

Їм на підкріплення вирушив великий морський транспорт із продовольством.

Але про це дізнався Іван Сірко.

Його запорожці пропустили турецькі кораблі в Дніпро, а потім вдарили по них.

Як писав сам Сірко, козаки знищили майже всі ворожі судна.

І взяли у полон 500 османів.

А вже у 1679 році загони легендарного отамана здійснили удари по турецьких фортецях Кизикермен і Тавань на Дніпрі.

Кара Мустафа не зміг побороти Івана Сірка.

Тож мусив покинути Чигирин.

Ця звістка дуже сильно розлютила турецького султана.

І він вирішив раз і назавжди розправитися із лідером запорожців.

За голову Сірка султан послав на Січ ціле військо на чолі із Кара Мухамед Пашою.

Але Сірко, завдяки вмілій розвідці, дізнався про наближення турків заздалегідь.

І це дозволило вивести військо із Чортомлика до урочища Лободиха.

Там отаман мав намір зустріти противника.

Але турки зрештою не наважилися атакувати урочище.

Страх перед козаками і самим Сірком відіграв вирішальну роль у збереженні Січі.

Окрім цього, це була остання перемога видатного полководця і непримиренного борця із мусульманами.

На той момент Сірку було вже під 80 років.

І сили поступово покидали його.

Поряд із реальною військовою славою Івану Сірку приписують авторство відомого листа запорожців турецькому султану.

Ця подія зображена на популярній картині українського художника Іллі Рєпіна.

Цей лист був спрямований нібито султану Мехмеду IV, як відповідь на його заклики скласти зброю перед османським військом.

Однак єдиної дати написання листа і єдиного адресата не існує.

Що свідчить про те, що лист був не одним.

І це справді так, тому що головним призначенням таких листів було справлення психологічного впливу на ворога.

Вселяючи у нього страх та слабкість.

І один із таких листів дійсно мав підпис Івана Сірка, але до жодного султана не надходив.

Із цього всього виходить, що лист не мав офіційного статусу.

І був одним із варіантів схожих документів, які були популярні у тогочасній Європі.

Створюючи їх, європейці намагалися з одного боку стримати турецьке просування на Захід, а з іншого підняти моральний дух своїх армій.

Будучи вже у літньому віці, прославлений отаман у 1680 році здійснив свій останній переможний похід проти татар.

Повернувшись із нього, Іван Сірко дізнався про вбивство своїх синів та дружини.

Що остаточно підірвало його здоров'я.

Він покинув Запорізьку Січ і виїхав у село Грушівку.

Де тримав власну пасіку.

1 серпня 1680 року легендарного полководця не стало.

Його значення для нашої історії є визначальним.

Оскільки отаман своєю діяльністю примножив славу українському козацтву.

Але з іншого боку, у нього були унікальні шанси принести цінну користь не лише своїм козакам, але й всій Гетьманщині.

Однак у такі моменти він продовжував діяти, виходячи із власних інтересів.

І власного бачення ситуації.

Проте, незважаючи на це, його життєвий шлях вартий шанування і назавжди вписаний у багато звершеннями історію України.

Друзі, пишіть у коментарях свої думки, чи сподобалось вам це відео.

Ставайте спонсорами Базованої Історії.

Підписуйтесь на канал.

Та Слава Україні.