Speaker A
Шановна докуменство, шановна громадо.
Виступ літературознавця Антоніни Вчорашня про Тараса Шевченка, його творчість і духовний стан напередодні смерті.
Key Takeaways
- Тарас Шевченко сприймав Україну як живу істоту з різними образами, що відображає глибокий патріотизм.
- Поезія була для Шевченка засобом духовного порятунку в умовах неволі та розлуки з Батьківщиною.
- Останні роки життя поета були сповнені страждань, але він не втратив віри і надії.
- Шевченко боявся забуття, що підкреслює важливість його культурної спадщини для України.
- Виступ підкреслює значення творчості Шевченка для національної свідомості і патріотизму.
Summary
- Антоніна Вчорашня починає виступ словами Ліни Костенко про Тараса Шевченка як совість і закон України.
- Опис останніх місяців життя Шевченка в Петербурзі, його останній портрет і передчуття смерті.
- Шевченко звертався до України як до живої людини з різними образами: вдова, дівчина, покритка, наймичка, великомучениця.
- Вільна Україна в поезії Шевченка постає як рай, до якого він прагнув повернутися.
- Поезія була для Шевченка ліками від неволі, допомагала пережити ув’язнення і тугу за Батьківщиною.
- В останньому періоді життя Шевченко боявся бути забутим Богом і людьми.
- Останнє ув’язнення в Оренбурзі стало для поета важким ударом, він мало писав, але висловлював глибокі душевні переживання.
- Шевченко відчував біль і розчарування через зраду і втрату чистоти душі під впливом оточення.
- В одному з поетичних циклів він визнає свої муки і каяття, але не кається у своєму житті.
- Виступ завершується патріотичним закликом: «Читаємо Шевченка, Слава Україні. Героям слава.»
Full Transcript — Download SRT & Markdown
Speaker A
В своїй розмові я би хотіла почати словами Ліни Костенко: Кобзарю, знов до тебе я приходжу, бо ти для мене совість і закон.
Speaker A
Погано дуже, страх погано у цій пустелі пропадать.
Speaker A
А ще поганше на Вкраїні дивитись, плакать і мовчать, возвеличу отих воскресну нині гради їх, людей закованих моїх убогих, нищих возвеличу отих рабів німих, я насторожі коло їх поставлю слово.
Speaker A
І в січні місяця 1861 року Шевченко майже не покидав своєї оселі майстерні в Петербурзі.
Speaker A
Там він намалював свій останній портрет, фахівці стверджують, що він як ніколи відображає його тогочасний стан, ніби уже передчуваючи смерть.
Speaker A
14 лютого на звороті цього портрету були написані слова: Чи не покинуть нам не Богу, моя сусідонька убого, вірші нікчемні віршувать та заходить рештувать вози далекої дорогу на той світ, друже мій, до Бога, почумакуєм спочивать.
Speaker A
Не можна не помітити, що Шевченко звертався до України як до людини, то вона в нього вдова бідна, то бідна дівчина, то покритка, то наймичка, а то і великомучениця.
Speaker A
І тоді, коли він бачив її вільною від власного панства і чужоземного гніту, називав її раєм: А ти, моя Україно, безталанна вдово, я до тебе літатиму з хмари на розмову, на розмову тиху, сумну, на раду з тобою, ти мене привітаєш, зрадієш старому.
Speaker A
Але поезія для Шевченка була і тими ліками, бо вертаючись в неволі думками до України, відступали і холодні стіни в'язниці, і жовті піски Косаралу, і таке безмежно красиве, але чуже Петербурзьке небо.
Speaker A
Погляну я, подивлюся на той світ, на поле, чи не дасть Бог милосердний хоч на старість долі, пішов би я на Україну, пішов би додому, там би мене привітали, зраділи б старому, там би я спочив хоч трошки, помолившись Богу, та шкода згадки, не буде ніколи, як же його у неволі жить без надії, навчіть мене, люди добрі, бо одурію.
Speaker A
Відійшовши до тої межі свого самозречення, він дякує Богові, що у нього немає близької людини, яка б зневолила його пам'ятати про своє я.
Speaker A
Молюся, Господи, молюся, хвалить тебе не перестану, що я ні з ким не поділю мою тюрму, мої кайдани.
Speaker A
Боявся лише одного, аби не забутим бути, не забутим і Богом, і людьми, одну сльозу з очей карих і пан над панами.
Speaker A
Останнє ув'язнення Шевченко було для нього дуже важкою несподіванкою і ударом.
Speaker A
І за цей час в Оренбурзі протягом семи років він дуже мало пише, але слова наступні вилетіли з поетовго серця.
Speaker A
Чи то недоля та неволя, чи то літаті летяче розбили душу.
Speaker A
Чи ніколи й не жив я з нею, живучи з людьми у паскуді, у паскуді від душі чистою.
Speaker A
Ай, люди, звичайне, люди сміючись звуть її молодою і непорочною, святою і ще якоюсь, вороги і люті, люті лиш украли, в багно погане заховали алмаз мій чистий, дорогий мою колись святую душу і смієтесь нехристияни.
Speaker A
Чи не ми ж вами я погані так опоганивсь, що й не знать, чи й був я чистим коли-небудь, бо ви мене з святого неба взяли меж себе і писать погані вірші научили.
Speaker A
Ви тяжкий камінь положили посеред шляху і розбили о його Бога боячись моя малеє та убоге те серце праведне колись.
Speaker A
Тепер іду я без дороги, без шляху битого, а ви дивуєтесь, що спотикаюсь.
Speaker A
Що вас і долю проклинаю, що плачу тяжко і як ви душі убогої цураюсь своєї грішної душі.
Speaker A
Але в одному із своїх поетичних циклів Думи мої він писав.
Speaker A
За що не знаю, в чужому краї каюсь, мучусь, але не каюсь.
Speaker A
Читаємо Шевченка, Слава Україні.
Speaker B
Героям слава.
Topics:Тарас ШевченкоАнтоніна Вчорашнялітературознавствоукраїнська поезіяШевченківські читанняпатріотизмукраїнська культураневоляОренбургпам'ять
