Чому розумні люди вірять у нісенітниці? Пастка ідентичності | Точка опори №40

Уявіть, що ось цей конверт прийшов вам сьогодні вранці. У ньому лише одна сторінка тексту, де написано результат комплексного тестування, проведеного лабораторією майбутнього.

Цей папірець містить лише одну дату: число, місяць і рік, коли ваше серце зупиниться.

Тут немає помилки, технологія бездоганна, і ви знаєте, що інформація всередині - це істина у чистому вигляді.

Питання лише одне: а ви його відкриєте?

Давайте спробуємо разом про це подумати.

У цього питання є раціональна частина, і ця частина каже, що треба відкривати, бо це ж суцільні переваги: можна розрахувати все, розпланувати чітко, підготуватися, попрощатись із усіма, з ким треба.

Це абсолютна влада над своїм часом, влада над завершенням своєї історії.

Але десь глибше всередині нас сидить інстинкт, який каже, що не треба.

Якщо ви зараз відчуваєте, що ви воліли би спалити цей конверт, не зазираючи всередину, то я вас вітаю.

Ви людина.

Ви дивитесь Точку опори на каналі Science.ua, мене звати Павло, і сьогодні ми спробуємо зрозуміти, чому ми так відчайдушно боїмося правди, і розберемо три великих і крутих наукових дослідження, які змінять ваші уявлення про людську раціональність.

Поставте цьому відео вподобайку та перевірте, чи ви підписалися на канал, ваша активність - це внесок в український інтелектуальний простір.

Почнемо наш сьогоднішній шлях із античності, з міфології.

У греків була така пророчиця Кассандра, Аполлон дав їй дар бачити майбутнє, але після того, як вона його відштовхнула, він прокляв її.

Вона бачила майбутнє, бачила всі прийдешні катастрофи, розповідала всім, кому могла.

Але їй ніхто не вірив.

Таким чином, її поселили у пеклі знання.

Вона знала, зокрема, про смерть свого батька.

Про падіння Трої і про власну загибель.

Знаєте, більшість філософів кажуть, що людина за природою прагне знати.

Ми істоти, що пожирають інформацію, щоби вижити.

Але міф про Кассандру - це антиприклад.

Ну, і, звісно, що ми не будемо тут обмежуватися міфом, як прикладом.

Міф - це лише передісторія.

У 2017 році в журналі Psychological Review вийшло дослідження, яке називається "Жаль Кассандри: психологія небажання знати".

Науковці поставили просте питання.

Якщо інформація безкоштовна, і вона стосується вашого життя.

То чи захочете ви її отримати?

Вони взяли репрезентативну вибірку у 1000 людей із Німеччини та Іспанії та задали їм декілька цікавих запитань.

Виявилося, що від 85 до 90% людей не хочуть знати про майбутні негативні події.

Вони не хочуть знати, коли помре їхній партнер.

Або від чого вони помруть самі.

Навіть про розлучення вони не хочуть знати.

Люди воліють бути у невіданні.

При цьому це стосується не тільки негативних подій.

Люди також не хочуть знати стать дитини до народження, або що їм подарують на Різдво.

Тут перекіс не такий значний, але він теж присутній.

Бо люди собі не хочуть зіпсувати сюрприз.

Автори для пояснення вводять термін

навмисне невігластво.

І кажуть, що це життєва стратегія.

Уявіть, що ви знаєте правду.

Наприклад, знаєте дату своєї смерті.

Це знання перетворює ваше життя на зворотній відлік.

І теоретично ви більше не зможете насолоджуватися теперішнім.

Бо майбутній біль уже отруїв ваше зараз.

І це дослідження показує, що люди, які обирають не знати.

Це часто ті, хто схильний до передчуття жалю.

Вони бояться, що знання позбавить їх здатності діяти.

Або просто відчувати радість.

І виходить, що навмисне незнання стає таким собі механізмом самозахисту.

Бо поки я не знаю, у мене є нескінченна кількість варіантів майбутнього.

Тобто я щось зроблю і зміню своє майбутнє.

Але як тільки я щось дізнався, то в мене лишається тільки один шлях.

І це прямо впливає на наше повсякденне життя.

Ми часто ігноруємо сигнали організму про хворобу і затягуємо візит до лікаря до останнього.

Це, правда, більше про чоловіків, але як приклад, нехай буде.

Ми не перевіряємо банківські рахунки, якщо знаємо, що там криза.

І таких прикладів можна придумати ще десяток.

Ми обираємо невігластво, або незнання, для того, щоби зберегти ілюзію контролю, або ілюзію щастя.

Але от у чому парадокс.

Кассандра із міфу мучилася від того, що вона знала щось і не могла нічого змінити.

А ми ж часто не хочемо знати навіть те, що ми можемо змінити.

Аби не відчувати болю та дискомфорту від процесу змін.

Ви можете мені сказати.

Ну, це ж логічно.

Люди не хочуть знати про проблеми.

Бо це емоції.

Але ж ми тут з вами розумні люди, ми Homo sapiens, ми оперуємо фактами, логікою.

Та намагаємось шукати якусь істину.

Ні.

І ви знаєте це.

Тут я перейду до другого дослідження цього випуску.

У 2013 році вийшла робота під назвою Motivated Numeracy.

Тобто мотивована здатність до кількісного мислення.

У цьому дослідженні вирішили перевірити, чи є освіта інструментом порятунку світу від упередженості.

Ми ж усі регулярно думаємо про людей у соцмережах, що вони тупі, дурні.

Чи якісь там ще, тільки тому, що їхні погляди не сходяться з нашими.

Так же ж?

От це дослідження якраз про це.

Науковці провели експеримент.

Вони взяли понад 1000 американців та перевірили їхній рівень того, що вони назвали Numeracy.

Це здатність розуміти цифри, аналізувати складні таблиці та робити правильні математичні висновки.

По суті, вони перевірили рівень логіки, арифметики та базової і не зовсім базової алгебри.

Таким чином, вони визначили такий собі математичний спектр піддослідних.

Або, скажу, як таке кліше стандартне, вони визначили людей із аналітичним складом розуму.

Аж трохи не по собі від такого кліше.

Їх розділили на чотири рівнозначних групи.

Першим двом групам дали завдання проаналізувати результати вигаданого медичного дослідження.

Легенда була така.

Є певний крем від висипу, і одним людям в тестах він допоміг, а іншим - ні.

І у тих, хто не користувався ним, у них теж були якісь зміни.

У когось все пройшло само собою, а у когось ситуація погіршилась.

При цьому цифри були однаковими, але їх значення, їх опис був протилежним.

І треба було вирахувати достовірність результатів і сказати, чи є цей крем корисним, чи ні.

Це доволі така непроста задачка на коваріацію.

І очікувано більшість людей помилилася.

Але ті, у кого був високий рівень ось цього Numeracy.

Вони впоралися.

Їхній розум спрацював так, як і треба, так, як і очікувалось.

І так, науковці зрозуміли, що задачка такого рівня, вона під силу конкретним учасникам.

Із конкретними математичними спроможностями.

А потім науковці додали в цю математику трохи політики.

Коли відбувались виміри рівня Numeracy, дослідники також розподілили учасників за політичними поглядами.

Це було дослідження на американцях, тож розділили їх на республіканців та демократів.

І, як бачите, різниці у рівні математики не було.

І в другій частині експерименту учасникам дали таку ж таблицю.

З такими ж числами, але іншим контекстом.

Ось, подивіться, це ж буквально ті ж самі значення, які мали дати ті ж самі результати.

Але тепер це було дослідження не про крем від висипу, а про заборону прихованого носіння зброї і про те, чи зменшує вона злочинність.

Для американців це екзистенційна тема.

І тому ситуація кардинально змінилась.

Коли цифри в таблиці суперечили політичним поглядам піддослідного, його математичні здібності вимикались.

Бо ж якщо ви консерватор і вірите, що зброя - це безпека, а таблиця суто математично показує, що зброя збільшує злочинність.

То ви робите помилку в розрахунках.

Яку не мали б зробити за інших умов.

Бо це суперечить тому, в що ви вірите.

Але найгірше не це, найгірше те, що учасники з найвищим рівнем Numeracy помилялися частіше, ніж люди із середнім інтелектом.

Якщо цифри загрожували їхній ідентичності.

Це назвали ICT.

Identity Protective Cognition Thesis.

Тобто теза про захист ідентичності.

Ви розумієте, що це означає?

Ваш інтелект - це не фільтр для пошуку правди.

Це прес-секретар вашого его.

Вашої ідентичності.

Чим ви розумніші, тим краще ви вмієте підганяти факти під свої переконання.

І ви не використовуєте математику, щоби дізнатися істину.

А ви використовуєте її, щоби довести, що ви вже праві.

Це раціональність, яка виходить служить упередженням.

І бажанням залишатися частиною своєї групи.

Експресивна раціональність.

Науковці, по суті, цим дослідженням показали, що люди діляться на групи.

Зокрема, і тому, що вони занадто раціональні.

Бо ми ж усі розуміємо, що для нашого виживання у соціумі.

Набагато важливіше бути своїм серед своїх.

Ніж бути суто математично правильним.

Якщо ви раптом консерватор, який живе у Техасі, і ви визнаєте, що зброя - це погано.

То ви втратите друзів, роботу та повагу.

Ціна правди в цьому випадку - це соціальна смерть.

І мозок тому робить логічний для виживання вибір.

Я краще помилюся в математиці, ніж залишуся один.

Це відкриття - це ключ до розуміння всього, що відбувається у наших соцмережах.

Коли ви бачите розумну, освічену людину, яка несе відверто ахінею.

То вона не дурна.

Вона просто використовує свій потужний мозок для того, щоби побудувати ідеальну фортецю.

Навколо своєї ідентичності.

Вона не хоче знати правду, бо правда зруйнує її світ.

Перед тим, як ми підемо далі, я хочу зробити коротку, але дуже важливу паузу.

Ви бачите, що ми намагаємось робити контент, який не просто розважає.

А має на меті знайти інструменти для опису реальності.

Це складна і тривала робота.

І вона була би неможливою без людей, які розуміють цінність раціонального мислення.

Я щиро дякую нашим спонсорам.

Друзі, ваша підтримка - це ваш голос за те, щоби у нашому інфопросторі було більше науки.

Більше критичного аналізу і менше магічного мислення.

І якщо ви відчуваєте, що цей контент дає вам нові сенси та допомагає краще розуміти себе.

Доєднуйтесь до нашої спільноти спонсорів.

Посилання є в описі та в першому закріпленому коментарі.

Кожна ваша гривня перетворюється на нові дослідження.

І нові відео.

Поїхали далі.

Усе, що я сказав до цього, усе базувалося на психології.

Так її перевіряли математикою, але все ж таки це були поведінкові механізми.

А от що відбувається всередині нашої голови, коли нам кажуть, що ми помиляємось?

І тут ми переходимо до третього дослідження.

У 2016 році у Nature Scientific Reports вийшла робота, у якій науковці візуалізували наш опір правді.

Вони запросили 40 добровольців, кожен з яких мав тверді ліберальні погляди.

Та почали атакувати їхні переконання.

Спочатку їм давали нейтральні твердження.

Для того, щоби відкалібрувати систему.

Наприклад, Томас Едісон винайшов лампочку.

А потім давали контраргументи: насправді лампочку винайшли до нього.

А він просто її запатентував.

Люди в цьому випадку доволі легко погоджувалися.

І думали щось ніби: окей, цікаво.

Буду знати.

Їх мозок реагував спокійно.

Тут працювала логіка.

І все було окей.

А потім дослідники почали атакувати їхні політичні переконання.

Вони казали їм про аборти, про податки на багатих, про контроль над зброєю.

Були ті ж самі аргументи, контраргументи і та ж сама логіка.

Але реакція мозку була зовсім іншою.

ФМРТ показало, що коли людина чула критику своїх політичних поглядів.

У неї вмикалася мережа пасивного режиму роботи мозку.

Це та частина мозку, яка відповідає за наше я, за нашу ідентичність.

Та за роздуми про себе.

Тобто критику ідеї мозок сприймав, як критику особистості.

Але найцікавіше сталося в амигдалі.

У нашому мигдалеподібному тілі.

Та в нашій острівцевій корі.

Це, відповідно, наш центр страху та агресії та область, яка відповідає за відчуття огиди та емоційний біль.

Дослідження показало, що коли ваші глибокі переконання ставлять під сумнів.

Ваш мозок переходить у режим захисту.

Для нього логічний аргумент опонента - це те саме, що занесений удар ніж.

Ви відчуваєте фізичну загрозу.

Більше того, науковці помітили, що ті учасники, у яких була найсильніша активація страху та емоцій.

Вони найменше змінювали свою думку після експерименту.

Це пояснює, чому неможливо переспорити людину в інтернеті.

Ви кидаєте їй посилання на статтю, а її мозок це зчитує, як напад.

Вона не може читати статтю, бо вона в режимі бий або біжи.

При цьому, коли мова йде про політичні погляди, то у піддослідних вимикалася робота орбітофронтальної кори.

А це саме та зона, яка відповідає за нашу когнітивну гнучкість.

Тобто здатність змінити стратегію.

Коли умови змінились.

Тобто, коли ми стикаємося з правдою, яка нам не подобається.

Ми буквально тупішаємо на фізичному рівні.

Наш мозок в цей момент стає у агресивний захист.

Для нас це означає ось що.

Ви не можете змусити людину прийняти правду, якщо ця правда загрожує її уявленню про себе.

А якщо людина збудувала своє життя на певній ілюзії.

То знання правди для неї - це самогубство.

Її мозок буде захищати цю ілюзію до останнього.

І знаєте, це все виглядає доволі песимістично.

Виходить, що ми на рівні еволюції боїмося правди.

Бо вона отруює наше зараз.

Виходить, що наш інтелект - це інструмент для захисту нашої ідентичності.

І що наш мозок сприймає незручні факти, як фізичну загрозу нашому життю.

Виходить, що ми нібито, як запрограмовані бути сліпими.

Ніби ми спеціально все життя на будуємо навколо себе стіни брехні і поселяємося у цьому будинку.

Бо нам так безпечніше.

Ну, в принципі, це, мабуть, логічно.

Еволюції начхати на правду.

Їй важливе лише виживання та продовження роду.

Але знаєте, в чому найбільша іронія втечі від правди?

Ми всі звикли скаржитися на долю, на те, що усе нібито, як визначено заздалегідь.

Але подивіться ще раз на оцей конверт, він і є ваша чиста, дистильована доля.

Конкретна дата, конкретної події.

І виходить, що ми приходимо до дивного висновку.

Ми насправді не хочемо мати долю.

Тисячоліттями релігія намагалася втішити нас тим, що за нами наглядають.

І що план існує.

Так, цей план може бути якимось не дуже хорошим.

Але він є.

Але в ту секунду, коли наука бере і пропонує вам цей план у вигляді роздруківки із лабораторії.

Чомусь дуже хочеться спалити цей план і не бачити його.

Цікаво це все.

Виходить, що поки ви не знаєте.

Ви можете бути ким завгодно.

Можливо, це навіть певна свобода вибору.

Але як тільки ви дізналися правду чи долю, називайте це, як хочете.

У вас залишається лише один варіант.

Один єдиний шлях до однієї єдиної точки.

І виходить, що небажання знати - це відчайдушний спосіб захистити свою свободу.

Напишіть у коментарі, що ви думаєте, та яке із цих досліджень вразило вас найбільше.

І чи відчували ви колись фізичний дискомфорт під час суперечок?

Побачимось.