Як живе ДонНУ ім. В. Стуса: переїзд, успіхи на новому місці та освіта під час війни | Сергій Радіо

пакувати в два чемодани і з цими двома чемоданами свого життя ти їхав в інше місто. Ви знаєте, я ставлюсь до штучного інтелекту, як, напевно, до чергового етапу нашої еволюції. Студенти, відповідно, мають знаходити тут те, заради чого вони прийшли.

Вітання. Мене звати Вікторія, я студентка третього курсу кафедри журналістики та соціальних комунікацій Донецького Національного університету імені Василя Стуса.

Сьогодні я завітала до Сергія Радіо, щоб з його уст більше дізнатись про університет, про його життя до та після початку війни і про бурхливе сьогодення.

Доброго дня, Сергій Вікторович.

Добрий день, пані Вікторія.

До початку війни наш університет існував у великому промисловому місті і був частиною його інтелектуального і культурного життя з повноцінним студентським середовищем, науковою роботою та відчуттям стабільності, яке тоді здавалось природним. Коли ви згадуєте ті часи, Донецьк, університет, що спливає найпершим?

Е-е, це дуже складне і дуже таке непросте питання, що, з чим в мене асоціюється Донецьк до нашого переміщення. Е-е, починаючи давати вам таку відповідь на досить об'ємне питання, я, мабуть, почну з того, що е-е, чим був для нас минулий рік, 2025 рік.

Це був рік 60-річчя від дня створення Донецького наукового центру. Зараз це Донецький науковий центр Нано України і Моно України. І от в 1965 році у місті Донецьк було створено Донецький державний університет. На базі чого він був створений? На базі, ну, тоді ще Сталінського державного педагогічного інституту.

Чому Сталінський? Бо місто Донецьк мало назву Сталіну певний період свого існування, своєї історії. Так от, е-е, створення університету в промисловому регіоні, це було досить непросте і досить складне питання, але воно вирішувалося тоді комплексно. Це не було просто заміна, знаєте, е-е, вивіски на одному закладі, що просто поміняли вивіску і вчорашній педагогічний інститут вдруг став університетом. Е-е, це була виважена така політика з розвитку науки в цілому у регіоні.

І от, е-е, Донецький державний тоді ще університет, він створювався як частина загалом великої наукової екосистеми. Ну от уявіть собі, що разом із університетом створено було низка науково-дослідних інститутів. Це був Інститут прикладної математики і механіки. Це був Донецький фізико-технічний інститут, Інститут фізико-органічної хімії і вуглехімії і Донецький ботанічний сад. І як частина оцього наукового центру було створено Донецький державний університет.

І відповідно, е-е, з тих пір ми проходили часи свого становлення у місті Донецьк. І на початку 2000-х років набули статус Національного університету. І з цим іменем Донецький Національний університет свого часу в 2014 році перемістився до міста Вінниця.

Що таке університет в Донецьку? Безумовно, певний період це був єдиний університет на весь Донецький регіон. І от спілкуючись дуже часто зі студентами, я ставлю питання: а чим університет взагалі відрізняється від інших закладів освіти? Ну от ми всі стикалися з поняттям інститут. Ми бачимо, є академії.

Є інші форми закладів освіти. І от постає питання завжди, я ставлю його питання, і мені свого часу викладачі його ставили, да, це така взаємозв'язок поколінь. А що таке університет і чим він відрізняється від інших закладів освіти? Це питання треба шукати у класиці розвитку загалом системи освіти в світі. І от, е-е, як відповідь на це питання, я не буду від вас зараз його вимагати цю відповідь, але як відповідь - це те, що університет - це заклад, який вчить теорії. І згадуючи наші розмови з почесним ректором університету Володимиром Павловичем Шевченком, він завжди казав, що перед словом університет не має бути нічого іншого. Тобто, якщо ми дивимось на назви закладів освіти, педагогічний - це не має бути університет. Технічний - так само не має бути університет. Медичний, аграрний, там, інші форми - це мають бути інститут. Як тільки перед словом університет з'являється щось профільне - це вже не університет. Університет - це щось універсальне і заклад, який вчить теорії. І пригадуючи часи нашого становлення і розвитку у місті Донецьк, безумовно, це був в Донецьку університет номер один. Ми мали величезні корпуси, ми мали величезну інфраструктуру для студентів, великі гуртожитки, великі спортмайданчики, е-е, ну, велика кількість студентів. І ця інфраструктура створювалася і розвивалася роками, десятиліттями, від 65-го року і фактично до 2014 року, коли ми змушені були полишити наше місто.

Скажіть, будь ласка, а що саме з довоєнного життя вам найбільше бракує в ось цій університетській рутині?

Це, знову ж таки, ви ставите вкрай складні питання і повертаєте спогади до рідного міста. Ви знаєте, напевно, для кожного часу, ну, кожен час, він має для кожного з нас певні асоціації, певні плюси, певні мінуси, щось запам'ятовується більше, десь ми маємо більше комфорту, десь менше комфорту. Безумовно, на кожному, кожен час свого життя в університеті, роботи в університеті, ти стикаєшся з колегами. І от завжди це приємно. І от, безумовно, перше, за чим я шкодую, це за колективом і за тим, скажімо, тими просторами, які ми мали.

Якщо порівнювати і заглядати назад, я хімік. От я закінчував хімічний факультет Донецького Національного університету. Що таке був хімічний факультет? Це семиповерхова будівля. Кожна, кожен поверх - це кожна окрема кафедра або науково-дослідний відділ. І цього бракує. У нас були великі колективи, великі лабораторії, великі можливості для проведення наукових досліджень. Коли ми змушені були переміститися, в один момент ти це все втрачаєш. Ти втрачаєш зв'язок з людьми, ти втрачаєш можливість бути в своїй лабораторії, ти втрачаєш можливість проводити дослідження в тих умовах, які для тебе були комфортними, які для тебе були зрозумілими, де була твоя витяжка, твої реактиви, твої колеги, аспіранти, студенти.

І один, в один момент, от уявіть собі, це все втрачено. І ти просто перегорнув сторінку нову, нової книги. І стару книгу, получається, ти просто, ну, ніби відніс в бібліотеку і поставив її на полочку, і може до неї вже ніколи не повернешся. І от за цим, напевно, найбільше шкодуєш.