**Адаптація після тяжких травм та ампутацій | Ветерани “Самурай” та “Чорнобиль” | У справах військових — Transcript & Summary | SozAI**
Source: https://sozai.app/transcript/adaptation-after-severe-injuries-amputations-veterans-samurai-chornobyl/

Історії адаптації ветеранів після тяжких травм та ампутацій, їхній шлях реабілітації та повернення до життя в Україні.

## Key Takeaways

- Адаптація після тяжких травм вимагає комплексної підтримки, включно з психологічною та соціальною реабілітацією.
- Важливо залучати постраждалих до процесу створення доступної інфраструктури та технологічних рішень.
- Підтримка сім’ї, побратимів і громадських організацій є ключовою для успішного повернення до цивільного життя.
- Військові та цивільні мають розвивати взаєморозуміння для кращої інтеграції ветеранів у суспільство.
- Історії ветеранів надихають на розвиток інновацій у сфері медичної допомоги та реабілітації.

## What the video covers

- Ветеран Владислав Єщенко розповідає про втрату зору та слуху після поранення на війні та про надію на біонічне око.
- Обговорення важливості доступності інфраструктури для людей з інвалідністю та проблеми адаптації міського середовища.
- Історія Віктора Чонгова, який втратив ноги під час оборони Жереб’янки, та його шлях повернення до цивільного життя.
- Розповіді про мотивацію добровольців й труднощі, з якими вони стикнулися на початку війни.
- Психологічні виклики прийняття себе після тяжких поранень та роль підтримки близьких і побратимів.
- Обговорення соціальної адаптації, важливості взаєморозуміння між військовими та цивільними.
- Розповіді про реабілітацію, облаштування житла та доступність послуг для ветеранів з інвалідністю.
- Важливість участі самих постраждалих у розробці рішень для їхньої адаптації ('нічого не робити для нас без нас').
- Роль фонду 'Побачимо перемогу' у підтримці людей, які втратили зір.
- Особисті історії втрат і надії, що надихають на подальшу боротьбу та відновлення.

## Chapters

1. 00:00 Вступ та історія Владислава Єщенка
2. 03:47 Добровольча служба Владислава та мотивація
3. 07:37 Життя до війни та початок бойових дій Віктора Чонгова
4. 11:16 Психологічні виклики та прийняття нової реальності
5. 14:44 Реабілітація та адаптація в побуті
6. 22:51 Облаштування житла та доступність послуг
7. 28:00 Соціальна інтеграція та взаєморозуміння в суспільстві
8. 34:24 Підсумки, підтримка ветеранів та надії на майбутнє

Answers

## Questions about this video

Хто такі Владислав Єщенко та Віктор Чонговай?

Владислав Єщенко — ветеран, доброволець 104-го батальйону, який втратив зір і слух під час війни, а Віктор Чонговай — ветеран 68-ї гірськоштурмової бригади, який втратив обидві ноги.

Які основні виклики ветерани відзначають у процесі адаптації після поранень?

Ветерани виділяють психологічні труднощі прийняття себе нового, проблеми з доступністю інфраструктури та необхідність підтримки з боку сім’ї і суспільства.

Яку роль відіграє фонд 'Побачимо перемогу'?

Фонд 'Побачимо перемогу' надає підтримку людям, які втратили зір, допомагає з реабілітацією та адаптацією, а також працює над впровадженням технологічних інновацій.

## Full Transcript — Download SRT & Markdown

00:00

Speaker A

Пам'ятаєте момент, коли ви зрозуміли, що от зору не буде? 9 серпня 23-го року Владислав Єщенко, він, напевно, загинув.

00:12

Speaker A

Залишився самурай, залишилась нова людина, та дитина, яка вже дорослою становиться, яка вже майже самостійна, наскільки це дозволяє мені тепер слух.

00:23

Speaker A

Але я досі маю надію на те, що я колись привезу до України існуючу технологію, розробку біонічного ока. Колись ми забезпечимо один одного альтернативним зором.

00:43

Speaker A

Доступності дуже-дуже мало. Не всі аптеки доступні. Недавно прокладали нові труби і це ж зривали тротуари,

00:57

Speaker A

потім їх назад клали. Я під'їжджаю до цих хлопців і кажу: "Хлопці, ну так чого ви не спускаєте бордюри час? Ну, ти ж розумієш, у нас проект, я кажу: "Так, є потреба, реально є потреба зрізати цю бордюру і все. Так вам же ж

01:11

Speaker A

проще час її посадити там на 10 см нижче, ніж потім під це треба буде виділяти 2 млн. А воно що? У нас проект, у нас проект, ми нічого не можемо зробити. Ми, як люди із втратою або відсутністю зору, ніколи не зрозуміємо

01:24

Speaker A

людину із втратою ніг або втратою рук. Людина із втратою ніг або рук ніколи не зрозуміє людини із втратою зору. І це є нормальним. Це є дійсно норма. Тому завжди кажу, що нічого не потрібно робити для нас без нас.

01:46

Speaker A

[музика] Вітаю вас на подкасті "У справах військових". Мене звати Масіна Наєм. Я військовослужбовець і співзасновник правозахисного центру "Принцип". Сьогодні для мене особливий випуск, оскільки будемо говорити про повернення в життя після важких поранень, про фізичну адаптацію, прийняття себе і нової

02:07

Speaker A

реальності. Також про реалізацію в цивільному житті з тими змінами, які відбулися після поранення. Сьогодні у нас найкрутіші гості. Владислав Єщенко з позивним Самурай. Пан Владислав ветеран, доброволець 104-го батальйону оборони міста Бахмут, 109-ї окремої бригади, тройськовий сапер. В серпні 2022

02:26

Speaker A

року він отримав дуже важке поранення, підірвавшись на міні, під час якого втратив очі та частково слух. Зараз є співзасновником та директором фонду "Побачимо перемогу", що надає підтримку людям, які втратили зір. А також пан Віктор Чонговай, ветеран, який проходив

02:47

Speaker A

службу у 68-й гірськоштурмовій бригаді. А в 2023 році під час оборони Жереб’янки на Запорізькому напрямку отримав поранення, під час якого втратив дві ноги. Панове, вітаю вас. Дякую, що долучились. Вітаю. Вітаємо. Давайте поговоримо про бойовий шлях. На початку я б хотів би, е, попросити вас

03:04

Speaker A

розповісти трошки про себе по можливості, наприклад, відповівши на три питання: чим і де ви займались до війська? Друге, як і коли потрапили до армії і третє, е, кому ви б хотіли подякувати з ваших побратимів чи командирів? Можливо, за щось конкретне,

03:25

Speaker A

можливо, під час бою або в загальному на службі. Ну, по-перше, військовий сапер є саме тому, що працював в 21-му році в гуманітарному розмінуванні, здобув перші свої навички бути домінером, що виявилось зовсім інше, аніж сапер на війні.

03:47

Speaker A

І тому після того, як почалось повномасштабне вторгнення, доброволець 104-го батальйону саме у інженерно-саперному взводі, після того, як почалось повномасштабне вторгнення, з першого дня я думав про те, як сповістити рідних та близьких те, що я стовідсотково піду добровольцем.

04:11

Speaker A

Не було змоги зробити це одразу, тому що були зобов'язання перед сім'єю, були зобов'язання на роботі. У мене був улюблений пес хаскі. І мені потрібно було підготувати деякі речі у побуті також для того, щоб я мав змогу піти і не знаю, чи повернусь, чи

04:34

Speaker A

не повернусь. Але я розумів, що ніхто з близьких і ніхто з рідних просто так мене не відпустить. Потрібно було вигадувати якусь історію. Я навчався в УПА, Українська інженерна педагогічна академія і повинен був у вересні 22 року переводитись до Харкова і в Кажедуба

04:53

Speaker A

приймати присягу. Угу. І усі про це знали. У мене було запрошення. Скажи, дуба, я сказав, що мені надійшла повістка, так як я нібито є в якійсь вже базі, як у майбутньому військовослужбовець, який повинен був прийняти присягу. Тому мені потрібно

05:02

Speaker A

з'явитись до військомату. Уже не було ніяких аргументів мені сказати: "Ні, не потрібно цього робити, залишайся".

05:10

Speaker A

Спитали куди? Відповідь була проста: "Туди, де зараз найнеобхідніше". Одразу це був Бахмут, Донецький напрям.

05:30

Speaker A

Я поїхав до частини 7270 і там прийняв присягу п’ятого березня. Я зрозумів, як ви домовились з рідними. А як вам вдалось домовитись з Хаскі? Це був дійсно мій друг і важко було. Я спочатку передумав, хто буде піклуватись. А це

06:00

Speaker A

був батько мого найближчого друга, який на сьогоднішній момент мій кум. А, ну, на жаль, так сталось, що після того, як я пішов на війну і моя собака була в приватному секторі, в домі батька друга, був обстріл, була ракета.

06:20

Speaker A

Слава Богу, батько живий, непошкоджений. М друга собака, яка також там була, теж жива, а мого пса не стало тоді. Для мене це була така найперша важка втрата. У мене, е, близькі друзі, родичі. На той час ще через військові

06:38

Speaker A

дії не загинув ніхто. А ось найближча для мене тоді істота загинула. І це таке найважче для мене на той час було. Тому, на жаль, не попіклувався. Я попіклувався моє свідомість, насправді я розумію, наскільки це важко. Як звали?

06:45

Speaker A

Арчі. Арчі. Прекрасно. Як у вас, чим ви займались до того, як пішли війська?

07:06

Speaker A

До того, як почалось повномасштабне вторгнення, я працював в Чорнобилі з люстрою вентиляційних систем та систем кондиціонування. Ну, звичайне життя. Ну, просто що робота 4-3. Я в понеділок вранці виїжджав в Чорнобиль, там працював, проживав. Проживав в самому місті

07:23

Speaker A

Чорнобиль, а їздив на роботу там за 30-40 км в сторону Білорусі, там режимні об'єкти і там працював. Потім після роботи ти повертаєшся назад. Ну, хтось відпочиває по-своєму, коротше. А я брав речі і йшов з прозалом і тренувалися то

07:37

Speaker A

футбол, то волейбол. Ну, постійно щось крутилися. Три дні. Чотири дні ви там, три дні ви так. Коли почалось повномасштабне вторгнення, е, як так як я проживаю в Іванкові, а почалося в нас тут із Чорнобиля, з Поліського, лізли

07:54

Speaker A

орки, у мене дитині на той час було 2 по місяці. І я просто, ну, я розумію, що я не можу їх залишити тут. Я забрав своїх батьків і дружину, і ми поїхали до батька в Закарпаття. Дружини, батьки відмовились. Вони сказали: "Куди ми

08:14

Speaker A

поїдемо? У нас кури. Яка війна?" І я їхав в Закарпаття і назустріч їхали колони. Ну, скоріш за все зустрічав і свою бригаду майбутню. Я їхав, я дивився на дитину і я плакав. Я плакав. Ну, я просто по життю, ну, не

08:33

Speaker A

люблю ступать там щось. І коли там вражають слабшого, я стараюсь завжди, ну, не побити ту людину, але не дати, не дати побити, да, слабшого. І в той момент я відчуваю себе мишею, що, ну, ти реально тікаєш, ти миш. Але я

08:37

Speaker A

дивлюся на те мишенятко своє, я розумію, що, ну, куди його, я тут його не залишу.

08:51

Speaker A

Ми приїхали в Закарпаття. Е, я трішки взяв паузу, бо мені 20 лютого видалили апендицит. І тут ось 24-го типу ми приїхали в Закарпаття.

09:08

Speaker A

Пару днів взяв я паузи і потім ми з батьком поїхали в військомат. 5 березня ми потрапили в 128-му гірську штурмову бригаду. П’ятого були ми в частині, дев’ятого у Запорізькій області, а 12-го ми вже були на позиціях.

09:29

Speaker A

Так як потрапив у 128-му гірську штурмову, так як у мене не було військового досвіду до цього, потрапив у ремонтно-відновлювальний батальйон. Але ось дев’ятого ми були, а 10-го буквально нас пошикували вночі командування і сказали: "Пацани, така справа, не вистачає піхоти, бажаючої є". Так як

09:44

Speaker A

е в техніці е мої руки ось такі, каже: "Мама, зліпи мені сніжечку". То я розумів, що толку, ну, з мене не буде в ремонтно-відновлювальному батальйоні, а я не такого характеру, щоб просижувати штани, там ходити, ховатися і тому

10:02

Speaker A

подібного. Раз уже я прийшов на війну, то давайте будемо воювати. Дякую вам за службу. І ви, Владиславе, і ви, Вікторе, ну, фактично ми пережили дуже складний досвід. По собі знаю, що насправді е-е там прийняти себе нового,

10:21

Speaker A

е, по-перше, жити з цим важкувато, хоча мені, я розумію, можливо гріх жалітись, але тим не менш прийняти себе нового - це там виклик, зокрема ще й психологічні наслідки цього всього. Тому хочу запитати, яким було ваше повернення вже після реабілітації додому? Що було

10:37

Speaker A

найважче в цій новій реальності? Або що стало головною опорою?

10:58

Speaker A

людям, тому що усе життя проходило за принципом: я буду допомагати кожному, кому маю змогу допомогти, навіть ціною десь своїх якихось особистих речей, але завжди допомога іншим. І приклад життя я завжди наводив так: є люди, які існують, є люди, які живуть. У чому різниця?

11:16

Speaker A

Особисто для мене це різниця в тому, живеш ти заради когось або заради чогось, а існуєш ти просто існуєш заради себе, не більше. І ось для мене завжди буле було питання: хто ти? Хто ти? І особисто для себе, коли ти відповідаєш

11:35

Speaker A

на запитання: "Ти існуєш чи живеш?" Далі в тебе вже є якийсь шлях, той самий шлях самурая. Після того, як я отримав поранення, я зрозумів, що тепер я особа з інвалідністю. Тепер мені потрібна допомога. Я не маю змоги допомагати

11:49

Speaker A

комусь іншому, тому що я тепер людина, якій потрібен постійний нагляд. Тобто, але ти це робиш зараз? Ти зараз допомагаєш зараз? А так. Так. Я після того, як отримав поранення, перше, це доказав сам собі, що життя не закінчилось і понад усе я можу

12:09

Speaker A

знову бути на своєму шляху. А друге, усі бар'єри і усі перешкоди, вони тільки у нас в голові. І після того, як почав долати перше, я зрозумів, що нема зовсім ніяких перешкод. Є улюблена фраза, яку я писав тоді в Instagram, що в той в той

12:26

Speaker A

день, коли я це зрозумів, коли у мене був зір, я бачив набага набагато менше, ніж побачив після того, як зір втратив.

12:35

Speaker A

І це про перспективи, це про майбутнє, це про якісь досягнення, це про створення благодійної організації, яку я очолюю. Це про сісти за кермо і зайнятись дрифтом на автодромі Чайка. Це про кохати, бути поряд з улюбленою дівчиною і вже освідчитись після того,

12:55

Speaker A

як втратив зір і у Києві жити, коли ніколи не мав навіть думки про те, що буду жити у столиці та займатисяким якоюсь справою. Тобто усе це про ось така відповідь на ваше запитання. Ви знаєте, я так розумію, що

13:10

Speaker A

люди з зіром просто ба забагато бачать перешкод. Скажіть, а от ее що зараз допомагає не існувати, а жити?

13:23

Speaker A

Сенс. Люди завжди є заради кого або заради чого. Коли я йшов добровольцем на війну, я розумів, що я йду сапером. Хто такий сапер? Сапер - це людина, яка рятує життя. Врятувати життя - це іноді 84 міни, які повністю відібрали у тебе зір,

13:45

Speaker A

майже повністю відібрали слух. А після чотирьох місяців реабілітації - це рятувати життя таких самих хлопців, які втратили зір, захищаючи нашу Батьківщину. І на сьогоднішній момент ось це напевно і є для мене жити. Жити заради того, я для або заради когось.

14:03

Speaker A

Дякую вам. Пане Вікторе, як у вас було, коли я ее вже після, як отримав поранення, коли я очнувся, я розумів, що щось зі мною не не ну не так. Я не міг піднять голови, бо ще від наркозу відходив. Я

14:22

Speaker A

розумів, що щось є, а що я не ну не не повністю, короче, розумів ситуацію. І стояла наді мною дівчина реаніматолог стоїть така головою пошатала і відходить. Я кажу: "Почекайте, скажіть, що зі мною". Вона все з тобою нормально?

14:38

Speaker A

Я кажу: "Та я нормально ставлюсь до цього. Скажіть, що зі мною?" Вона каже: "Нема в тебе ножок". Я кажу: "Ну нема".

14:44

Speaker A

Та й немає. Це не саме гірше, що могло б статися у тих ситуаціях, в яких я перебував. Нічого страшного. Я взагалі після поранення став трішечки такий ж не жорстокіший, а жорстче. В чому саме? Ну, ме менш жалію людей. Ее люди просто А себе ви жалієте?

15:06

Speaker A

Е, ні, люди ні, просто люди жаліються, жаліються, ниють і тому подібного. Самі собі ставлять якісь бар'єри і ниють.

15:16

Speaker A

Перед тим, як казати, що тобі погано, подумай за тих, кому ще гірше. А таких людей, ну, набагато більше. От чого я мушу жалітися, що в мене немає, що я втратив дві ноги, а аж а тому хлопцю, що загинув. Ну та він би краще без ніг би

15:31

Speaker A

був би, я думаю, ну ніж загинуть. Що вас мотивує? Що вас там, не знаю, підтримує?

15:38

Speaker A

Мотивує мене мій трьохрічний син. Підтримує дружина і батьки. Та, ну, в принципі, все оточення. В мене дуже хороші друзі, які допомагають мені.

15:50

Speaker A

Допомагали і до війни, і під час війни, і після. Але після вже показало, хто є хто. Як звати сина? Рома. Рома. Якщо він Ви там, не знаю, я не знаю, як граються люди з дітьми. Він усвідомлює там, не

16:07

Speaker A

знаю, вже бачить вас. Він усвідомлює, він приходить, він цілує мені ножки, папі ножки болять. І, ну, це це зразу це було дуже до сліз. Він із самого маленького самого він почав там гладить, потім поцілує мені якось самому. Ну,

16:25

Speaker A

воно до сліз просто до сліз. Він розуміє все. А гулять, як якщо я можу з їм гулять, я гуляю. Якщо єсть такі ігри, в які я не можу грати, я ось буквально ми їздили на вихідних до хлопців на гру.

16:40

Speaker A

І поки вони там ще розминалися, я кинув їм м'ячик і кажу: "Так, пацани, давайте поганяйте малого, бо ви понімаєте, вони пограли, пограли зм'ячем. Він був дуже задоволений. Ну і, звичайно, боляче, бо до війни я дуже активно займався спортом

16:55

Speaker A

і це все моє, і я мав би з ним бігати, але оце саме болюче для мене. А все інше зараз спортом займаєтесь? Займаюсь яким?

17:06

Speaker A

Параволейбол. Волейбол сидячи. Угу. граємо. Час військову команду нашу запросили в Бразилію. Валу, то спробуємо свої сили там. Будемо вболівати. Дякую, Владиславе. Ну, ви після поранення повністю втратили зір і частково слух. Ну, це прям дуже серйозна зміна тіла на фізичному рівні. Скажіть, будь

17:31

Speaker A

ласка, як відбувалась ваша адаптація до цієї зміни? Так, це завжди залежить від того, хто тебе оточує під час того, як ти проходиш склад складний час реабілітації. Я завжди зараз новим бійцям, які отримали таке поранення, кажу і родичам, по-перше, кажу, що не

17:48

Speaker A

потрібно бути із сином або там із твоїм родичем, який зараз у складній ситуації з ціллю гіперопейки. Ні, ні в якому разі, тому що це відбирає шанс на скоріше відновлення. Це по прикладу, якщо мені потрібно було щось знайти, я

18:06

Speaker A

розумів, що потрібно для цього спочатку це туди покласти. Якщо не я туди його поклав, то я там його і не знайду. І так потрохи, потрохи це бит у побуті.

18:18

Speaker A

Орієнтування, вивчаючи на дотик, орієнтування, роблячи так, що усе знаходиться там, де ти, де ти це самостійно поклав або зробив. Коли я вже потрапив до квартири, яка була ніколи мені не знайома, тобто ми ніколи не проживали у Києві, нам забезпечили на

18:41

Speaker A

перший час волонтери допомогли. Я обрав собі кімнату, яка була найзручніша вже для моїх якихось потребностей. І я зробив у цій кімнаті повну перестановку. Я самостійно зрозумів, де мені було б зручно, щоб стояла там кровать. Я зрозумів, де потрібно, щоб стояла шкафа, де мені

19:04

Speaker A

потрібно, щоб я поклав на якусь тумбу воду, ліки і так далі. І ось так потрохи, потрохи пазл за пазлом будувалося все, що стосується биту. А потім соціум. Соціум - це орієнтування з білою тростиною. Це використання залишившихся аналізаторів і таких

19:24

Speaker A

залишившихся, як 30% слуху. Ну, тобто у Києві, де постійно багато машин та людей. Це дуже складно. Я не можу сказати, що це легко, але людина настільки м упряма істота, що 100% ти приходиш до того, що тобі потрібно. Якщо

19:41

Speaker A

тебе забезпечують, ну, наприклад, тобі потрібно води. Якщо ти самостійно не візьмеш собі води, ти будеш шукати будь-який шлях, щоб її знайти. Але якщо тобі потрібна вода і тобі її зараз взяли і принесли, ти ніколи не будеш розуміти маршрут до цієї води. Ось такий

20:01

Speaker A

банальний приклад. Тому важко, якщо постійно виходити із зони комфорту. Все можливо. Ну, я, ви знаєте, багато разів про це кажу, що насправді величезні герої є рідні, які поруч зараз з вами, да? А як у вас, ну, тобто ви

20:20

Speaker A

пояснювались один одному? Я знаю, що в звичайному житті ти іноді з рідами не так говориш. Ви пояснювали, як вам з вами до вас відноситись, чи вони це розуміли, як це ставалось. Мені дуже пощастило із рідними і друзями. Друзі

20:34

Speaker A

постійно були поруч і завжди питали, як мені було б комфортніше, але це ніколи не було нав'язливе таким чином, що вони якось на підкорках знали, що таке толерантність. Толерантність, коли ти не акцентуєш уваги на тому, чим людина від тебе відрізняється. Тобто, якщо ми їхали

20:52

Speaker A

на прогулянку, то ми їхали на прогулянку, незважаючи, що я не бачу краєвиду або це не були якісь речі, які вимагали від менесиль, а вони нічого не робили такого, що мене руйнувало із внутрі морально.

21:09

Speaker A

Тобто я, коли потрапив додому, дуже-дуже велика подяка моїй коханній та батьку, чому вони робили усе так, як мені потрібно було, якщо я сказав, що кожна річ повинна мати своє місце, кожна річ мала своє місце. Якщо я сказав, що

21:30

Speaker A

мені зараз складно робити якісь речі, наприклад, виходити самостійно на вулицю і я не чувствую себе впевнено та безпечно із-за того, що не маю слуху, до того, як я не взяв перший раз самостійну тростину і перший раз не вийшов

21:48

Speaker A

самостійно на вулицю під під'їзд для того, щоб просто подихати свіжим повітрям, ніхто мене не підштовхував під це. У мене кохано постійно, коли ще не було слухового апарату, а я тоді вчився чути знову. Ми мій рідний дім, місто Горлівка, і ми повністю із

22:11

Speaker A

російськомовного кружения. Тобто в мене повністю сім'я розмовляє російською. І інколи, коли я російські слова, які чув з дитинства, не зовсім розумів, і мені потрібно було, щоб кохана малювала мені на руки або на ноге якусь там букву.

22:28

Speaker A

Тобто вона каже слово, я не розумію і вона вже там по буквах мені пояснює.

22:35

Speaker A

Було і таке. Поки ми встановили слуховий апарат і потім я почав вивчати нові звуки, я розумів, що зараз відбувається навколо. Не одразу мені потрібно було зрозуміти, що таке звук там якогось там пакету, що таке звук автомобілю, що таке

22:52

Speaker A

звук ходьби. І потрохи, потрохи ти це вивчаєш вже у новому якомусь такому світі. Я завжди тому порівнюю Я завжди порівнюю людей, які отримали важке поранення і втратили майже повністю або повністю той чи інший аналізатор із малою дитиною, яка вчиться жити

23:12

Speaker A

по-новому. Людина, яка повністю втратила зір, вчиться себере обслуговувати да реалізовувати ренте реінтегрується знову у суспільства по-новому, не так, як це було раніше.

23:27

Speaker A

Тому це час навчання. Пам'ятаєте момент, коли ви зрозуміли, що от зору не буде? Довго при приходило прийняття цього?

23:40

Speaker A

Прийняття досі. Різний відсоток цього прийняття. Два приклади. Перша стадія - це стовідсоткове отрицание. Я дізнався про те, що відсутній зір від батька. Це було так. Я запитав у лікаря, що у мене з очима. Обличчя дуже-дуже опалене було. Я

24:12

Speaker A

ніколи не забуду той момент, коли повна темрява. Я не розумію, що з очима, але мені потрібно одна відповідь на запитання. Одна: чи є в мене очі? І я до обличчя руками, тут пов'язка і я спроба ворушити очима. І я радію від того, щось

24:33

Speaker A

там ворушиться. І я розумію, на місці око. І інше око також на місці. Все, очі є. Далі зараз що завгодно можна зробити.

24:45

Speaker A

Медицина майже на все здатна. Як ви з'ясувалось, це були м'язи. Отчей вже не було. І я вирушив пов'язками, м'язами. Але батько вже через Я поставив питання лікарю, мене почали прив'язувати, я зрозумів, що щось не те. Я махнув головою, тобто ні, ще не

25:09

Speaker A

мог розмовляти, інтубаційна трубка була. І десь через тиждень на першій такій, е, можна сказати, прогулянці на свіжому повітрі я поставив питання: "Батьку, що з очима?" Відповідь була така: ми домовлялись ніколи один одному не врати.

25:27

Speaker A

Очей немає. Їх було видалено на другий день після того, як я отримав поранення. Ну, в мене було 10 днів коми, і я не знав, які операції в мене були. Тобто я дізнався від батька. Реакція була декілька секунд мовчання, далі

25:45

Speaker A

якийсь жарт, перевели тему. Я розумів, що буду прийняти буду сприймати цю інформацію потрохи, покроково.

25:55

Speaker A

Наступний крок - це було сльози. Це були сльози. Це був Це була реанімація. До мене пускали на одну годину на добу. І я 24 години із 24-23 був самотній. У повній темряві, у повній тиші. Нікого не бачив і майже нікого не

26:23

Speaker A

чув. і майже не спав, тому що не мав змоги спати. Це був найскладніший момент мого життя. Але зараз я вже розумію, якщо навіть повністю здорову людину м помістити в умови того, що вона самотня на одинці, у своїх думках

26:45

Speaker A

23 години із 24, вона буде в історіки. Це стовідсотково. Я це розумію. І, тобто, тоді було складно, напевно, не із-за сприйняття, із-за умов. Наступна стадія - це коли я почав посміхатись, жартувати з цього, але до мене прийшов реабілітолог, да, першу білу тростину, а

27:05

Speaker A

я сказав: "Заберіть його отсюда, бо він зараз білою тростиною по спині отримає". Тобто було таке. І більш мені білу тростину не приносили. Я перший раз взяв її самостійно через три місяця.

27:19

Speaker A

А сьогодні стадія сприйняття - це коли я вже розумію, що я нова людина, я зовсім інша людина. 9 серпня 23го року Владислав Єщенко, він, напевно, загинув.

27:31

Speaker A

Залишився самурай, залишилась нова людина, та дитина, яка вже дорослою становиться, яка вже майже самостійна, яка вже повністю соціалізована майже, наскільки це дозволяє мені тепер слух.

27:45

Speaker A

Але я досі маю надію на те, що я колись привезу до України існуючу технологію, тому що моя благодійна організація підписує меморандуми із усіма інституціями, які мають розробку біонічного ока. І я я все одно маю надію, що рікдва 5 10 час в мене та у

28:06

Speaker A

деяких інших людей ще є колись ми забезпечимо один одного альтернативним зором. Ось це стадія сьогодні сприйняття. Пане Вікторе, ви приїхали до Києва самостійно на автомобіль, який перелаштований таким чином, щоб ви могли керувати руками.

28:24

Speaker A

Е, це одна з тих змін у вашому житті, які стались після поранення. І наскільки мені відомо, у вас ще е в ногах залишилось багато осколків. Через це ви не можете ходити на протезах, бо вам дуже боляче. Е-е, скажіть, будь ласка,

28:41

Speaker A

як у вас змінилось ваше життя після цього поранення? Як ви адаптовувались? Як ви прийняли себе? Як це відбувалось?

28:47

Speaker A

О, я ж прийняв себе. Я, ну, так, так, як є. Я не знаю. Я я почнуся, я розумів, що, ну, сказали мені, що в мене нема ніг. Зразу я сприйняв все нормально, жартами. Зателефонував командиру спочатку. Чого командиру першому

29:05

Speaker A

зателефонував? Бо залишався батько там. І цей побратим, який мене виносив, він на ранок повернувся в будинок там, там де, ну, майже в той будинок, де мій батько був. Угу. І я розумів, що якщо він щось дізнається, ну, я не розумів

29:25

Speaker A

наслідків цього, що що може статись. Я зателефонував до командира, запитав, як батько, він запитав, як я? Я кажу: "Все добре". Командир мені сказав: "Не переживай, ми з тобою, ми тебе не кинемо, ми назавжди з тобою". А потім зателефонував до

29:39

Speaker A

дружини. Вона розуміла, що я не маю телефонувати, бо я якби, ну, як виходили на задачі там на дві неділі, там на на тиждень і це нема зв'язку і переживання ці і тому подібного. А тут я телефоную, я сказав, що в мене не буде на зв'язку

29:53

Speaker A

мінімум тиждень. І вона розуміє, що щось не так. Вона що з тобою, ти де? А я, ну, в мене такий ком гордий стоїть, бо я не можу їй сказати.

30:06

Speaker A

Потім я їй сказав таке: "Пообіцяй, що ти не будеш плакать". Вона: "Що ж таке? Що таке?" Я кажу: "Пообіцяй, що ти не будеш плакать". Дивись, якщо ти будеш плакать, я скидаю і виключаю телефон. Вона сказала: "Добре, я не буду

30:19

Speaker A

плакать". І я їй сказав: "Я прийму любий твій вибір. Я тебе розумію. Ти молода дівчина, в мене немає ніг". Вона: "Як, що?" Я кажу: "Ну, ну, ну, як, ну, не запитуй час такі, не задавай такі питання, бо мені самому

30:32

Speaker A

дуже типа складно. коли я можу приїхати. Я сказав: "Ну, не щас". Щас я не готовий. І потім через якийсь буквально тиждень мені вже стало трішки краще. Я дозволив їй і вона в цей же день приїхала. Це це зустріч, це як

30:47

Speaker A

відкриваються двері, вона заходить. Дуже важко було, але потім ее ми сприйняли все, як є. Я е-е як я не люблю якоїсь опіки.

31:03

Speaker A

гіперопіки взагалі. Ну, я можу нагрубити таке. І я по потрошку, потрошку я звикав сам сам все робить. І час я можу такі речі робити, що не кожна людина зробить і з руками, і з ногами. Знаєте, себе ставлю на місце вашої дружини. Розумію,

31:21

Speaker A

що треба мати безмежну любов до вас, щоб в такий момент послухатись і вслухатись до вашої свободи, обирати, щоб вона не приходила.

31:32

Speaker A

Як ви от в моменті, коли ви зрозуміли, що не буде ніг, ви це прийняли одразу?

31:38

Speaker A

Та я це прийняв одразу. Е, я сказав: "Не буде таких, будуть металеві". Але з часом ми зрозуміємо, що можна себе нормально відчувати і на кріслі колісному. Правда, потрібно нормальне крісло, але це це таке, це згодом.

31:57

Speaker A

А скажіть, будь ласка, коли ви адаптовувались до нової реалії, вам було достатньо легко, складно? З чим було складно?

32:08

Speaker A

Спочатку, е, зразу ми проживали на квартирі з дружиною. Ее я розумів, що квартиру, ну, мені ну реально, але це лишні лишні як клопоти. Короче, телефонуй друзям, щоб тебе заносили. дружина сама тобі не до ну не допоможе. І через те ми переїхали

32:29

Speaker A

до моїх батьків. Там то ну не не було адаптовано під мене, але ми попросили знайомих і до того часу, коли я перший раз приїхав додому, у мене вже був пандус. Угу. І я спокійно заїжджав в будинок. Е, це приватний будинок. Е,

32:46

Speaker A

ширина дверей дозволяла мені вільно переміщуватись на кріслі колісному. І в принципі ось пандус - це єдине, що було спочатку таке, щоб що ми перелаштували і все. А скажіть, от ви живете в Банкові, так? І наскільки там доступні послуги

33:04

Speaker A

вам так само, як тим, у кого немає доступності? Дуже-дуже мало. Доступні це е аптеки. Не всі, не всі аптеки доступні.

33:17

Speaker A

Цнап доступний. Так, ЦНАП доступний. Ее банк. Банки доступні. Доступні. Супермаркети доступні. Угу. Десь вчитись. Ви там той ж самий спорт. Ви колите до спорту? Спорт під мене підлаштували. Вже вже зробили. А ви як ви ви добираєтесь машиною? Хорошо. А

33:39

Speaker A

якщо по місту пересуватись між цими всіма закладами, як у вас з тими самими там, не знаю, бордюрами, з всіма іншими?

33:46

Speaker A

Е, з бордюрами все дуже-дуже складно. Ось буквально недавно про прокладали нову водо водопостачання, нові труби. І це ж зривали тротуари, потім їх назад клали. Я під'їжджаю до цих хлопців і кажу: "Хлопці, ну так чого ви не спускаєте бордюри час? Ну ти ж

34:08

Speaker A

понімаєш, в нас в нас проект. Я кажу: "Так, є потреба, реально есть потреба зрізати цю бордюру і все". Так вам же ж проще час її посадить там на 10 см нижче, ніж потім це під це треба буде виділяти 2 млн. А воно що? У нас проект,

34:24

Speaker A

в нас проект, мы ничего не можем сделать. І так повсюди. Елементарно центральний е центральне перехрестя. Я приїжджаю, я приїжджаю будь-куди на машині. Я відкриваю багажник, я викидаю крісло колісне, я сідаю на крісло колісне і я приїхав. Всьо.

34:42

Speaker A

А що є складним в доступі? Які послуги ви там не можете отримати? Ну, в доступі більшість установ державних, це совкові проектування, у яких ось така сходинка, ну, вона буде в кожному в кожному приміщенні. Я задавав це питання, кажу: "Зробіть дерев'я доску

35:03

Speaker A

киньте. У кожного єсть завгосп, так, який там, який там ззаду, да, бутилки рахує. Так, хай дерев'яну зробить". І все. Так, а як дерев'яну? Як це ж на нас будуть дивитися люди? Та краще хай її не буде, ніж буде

35:17

Speaker A

дерев'яна. Заклади е різні, там кав'ярні. Кав'ярні. Ну, кав'ярні не всі, але в більшості та скоріш за все майже всі.

35:28

Speaker A

Особисто моя думка, першочерговий право на відпочинок мають пацани, які приїхали після поранень або відпустка там, або, я не знаю, ну, просто, ну, мають право на відпочинок. А фізично вони не можуть потрапити туди. Для таких закладів тих 5,000 грн, які вони потратять на пандус

35:47

Speaker A

- це взагалі нічого. Але, ну, поки носом не ткнеш туда, то ніхто нічого не зробить. І це тільки в Іван Іванкові таке. Це не тільки таке. Не тільки вірніше. От іноді мені потрібно кудись доїхати. Я заїжджаю на бордюри, я

36:03

Speaker A

порушую правила дорожнього руху. Я я приїжджаю, заїжджаю на бордюри, я викидаю крісло. Я вже на бордюрі. Якщо я викину крісло там на парковці, я не заїду до того приміщення.

36:15

Speaker A

М. Ну, слухайте, а ваш ваша квартира, ви його перевлаштовували самі, самостійно? Держава була залучена в це? Вони відшкодовували? Ні, не адаптовували? Я ми купили будинок. Ми на будинок незбирались ще до війни, планували купляти, але все не не знаходили підходящого. Владислав,

36:39

Speaker A

е-е, я не знаю, чи, тобто, я розумію, що мабуть на це треба було б відкрити окремий подкаст, де ви могли би розповісти взагалі про доступність будь-яких послуг саме вам. Е, тому як у вас, у нас нічого немає доступного та

36:55

Speaker A

безбар'єрного на 100%. Нічого. Чому? Кожна форма інвалідності, вона дуже різна. І інколи деякі інструменти, які забезпечують безбар'єрність та доступність а противоречат іншій назології, іншій формі інвалідності. Ну, наприклад, ми були на першому інклюзивному відділенні нової пошти. Ми робили тест цього

37:19

Speaker A

відділення і у нас тоді була дуже така важка розмова з приводу тактильної плитки. І нам дійсно людина, яка тестувала на кріслі колісному і вона казала, що тактильна плитка, яка була б розміщена у тому місці, де ми планували її розмістити, вона була б

37:39

Speaker A

як м бар'єр для людини на крісліколісному. Ми, як люди із втратою або відсутністю зору, ніколи не зрозуміємо людину із втратою ніг або втратою рук. Людина із втратою ніг або рук ніколи не зрозуміє людини із стратою зору. І це є нормальним. Це є дійсно

37:56

Speaker A

норма. Тому завжди кажу, що нічого не потрібно робити для нас, без нас. Завжди тільки разом з нами і завжди тільки беручи до експертної комісії усі назології, будь-яку людину, хтось на протезах, хтось на кріслі, хтось із білою тростиною і так далі. Будь-яка

38:14

Speaker A

людина має змогу прийти і просто протестувати. Ми з коханою хотіли поїхати на прем'єру фільму. Є застосунок, який під'єднується до мого слухового апарату і який дублює мені те, що коїться на екрані. Це тифлокоментарі. Ну, наприклад, де там пряма дія, герої розмовляють один з

38:37

Speaker A

одним, далі тиша і вони, наприклад, там сідають до авто. І мене мені оцей час тифлокоментар в навушник каже: "Зараз двоє хлопців сідає у авто синього кольору, з ними собака там на низьких лапах". Ось якось так. І я вже

38:55

Speaker A

приблизно розумію, що зараз відбувається на екрані. Клас-клас. Доступно, безбар'єрно. Так, ми сходили на Вілівонка. Після виходу із кінотеатру у мене не було жодного запитання, я кайфану.

39:09

Speaker A

Що стосується ну наприклад громадського транспорту, наприклад, отримати послугу в банку придётся пікать. Ну, то це жахливо. Це окрема війна.

39:30

Speaker A

Ну, тобто там взагалі про це навіть і не подумали, чи подумали і зробили не то.

39:35

Speaker A

Для того, щоб дістатись до зупинки, потрібно орієнтуватись з білою тростиною. Найкращим орієнтиром є тактильна плитка. Нема тактильної плитки, є такий орієнтир, як бордюр.

39:47

Speaker A

Наприклад, я можу дістатись до зупинки, але мені потрібно зрозуміти, де вона починається, де вона закінчується. Якщо зупинка існує, я її можу хоча б там навмацьки.

40:00

Speaker A

Якщо її не існує, мені потрібно зрозуміти, де той клаптик землі, який вважається зупинкою. Добре, зупинка існує, це вже там 80% облаштування, але мені потрібно зрозуміти, де мені стати, де під'їжджає транспорт.

40:18

Speaker A

Для цього є по міжнародних стандартах тактильна плитка, яка забезпечує мені розуміння, що ось тут саме ось цей метр квадратний під'їде відчиненими дверима автобус. Що відбувається далі?

40:31

Speaker A

Під'їжджає автобус і він повинен мати як зовнішню, так і внутрішню озвучку зупинки і транспорту. Коли я ззовні на зупинці, я повинен почути, який транспорт під'їхав. Номер транспорту. Маршрут такий-то, такий-то прямує туди-то, туди-то. А коли я сідаю до транспорту, я повинен почути:

40:55

Speaker A

"Наступна зупинка така-тота". Ну так дійсно, це якщо внутрішня озвучка інколи працює, але працює не завжди. Ми усі знаємо, що своєчасно. Інколи плутають вони зупинки, а зовнішньої у нас зовсім немає. Тактильної плитки у нас зовсім немає, яка позначає і водії зупиняються

41:16

Speaker A

за 20-30 м від зупинки. Чому? А тому, що так було два місяці назад і люди звикли, що зупинка була там і я буду зупинятись тут, тому що мені тут людей простіше посадити. А ще найстрашніший приклад - це відсут от відсутність,

41:36

Speaker A

повна відсутність обізнаності у напрямі допомоги людині з інвалідністю. Коли ми бачимо людину з білою тростиною, яка стоїть на зупинці, під'їжджає автобус, бачить цю людину, зачиняє двері і уїжджає, щоб не виходити, тому що людина Я можу це пояснити, як це працює. Ти бачиш людину

41:59

Speaker A

з білою торстиною або людину на кріслі колісному. Ти не знаєш, як їй допомогти. Тобі оцей момент ось тут стає соромно і ти такий: "Я не знаю, як. Я хочу втекти зараз від цієї ситуації, аби тільки не контактувати, бо я зараз мені буде дуже

42:15

Speaker A

соромно. Я не знаю, як пагазульки і зупинки. У нас є розуміння того, як дістати інформацію, яка нам потрібна. Чи потрібна нам на сьогодні інформація, як правильно комунікувати з особами із інвалідністю? Так, потрібно. Розуміє це кожна людина? Повинна розуміти кожна

42:32

Speaker A

людина. Які є сьогодні інструменти? Інтернет саме перше. І ти можеш дізнатись якусь літературу почитати і зрозуміти, як потрібно робити. Ні, є багато курсів, є багато програм. Бізнес може залучати осіб з інвалідністю. У мене особиста є програма, проект, який

42:48

Speaker A

має назву Єдиний простір. Я їжджу по при закладам освіти та підприємством з надання послуг населенню і розповідаю важливо інформацію для того, щоб підіймати обізнаність. Тому що завжди кажу, безбар'єрність і доступність починається з людини і з її обізнаності.

43:06

Speaker A

Навіть в самому там якомусь непролазному лісі безбар'єрно та доступно може бути з людиною, яка знає, як правильно тобі тебе провести.

43:15

Speaker A

Але коли ми кажемо про систему освіти сьогодні в нашій країні, у нас є хоч щось, що розповідає діткам в закладах освіти про людей з інвалідністю, як комунікувати. Я пам'ятаю, мені 26 років, тобто я не так давно школу закінчив. І я

43:32

Speaker A

пам'ятаю ще ось 10 років тому, да, коли я випускався, я пам'ятаю, що лише у дев'ятому класі, один рік, якщо не півроку, був предметний був такий предмет, як етика.

43:50

Speaker A

І нам розповідали, у якій руці повинна бути виделка, у якій ніж, як потрібно привітати людину, що можна робити в суспільстві, що не потрібно і що потрібно поступитись місцем, притримати двері та бути ввічливим із людинами. І трохи-трохи пояснювали, хто така

44:09

Speaker A

маломобільна група населення, наводячи приклад, що це там жінки із дітьми, вагітні жінки, люди похилого віку, особи з інвалідністю, все. Ось це була вся інформація. Що ми сьогодні хочемо від людей, якщо у нас не було освіти у цьому напрямі? Звідки ми повинні були

44:27

Speaker A

розуміти, що це дуже важлива інформація? А звідки ми повинні були розуміти, що вона нам знадобиться? Тому що збільшиться кількість населення з інвалідністю у тисячі разів. Ми цього не розуміли. Важливість цього питання не розуміли. І мені колись стало соромно,

44:45

Speaker A

тому що я, втративши зір, поставив собі питання: "А чи знаю я щось про людей з інвалідністю? І чи знаю я, як комунікувати із людиною, в якої немає очей?" Відповідь була: ні. І стало соромно. Тому я я сьогодні не зовсім

45:01

Speaker A

розумію, як правильно ставитись до людини, яка не знає цього. Потрібно, по-перше, надати їй усі інструменти, щоб вона це дізналась.

45:10

Speaker A

Ну, я трішечки додам. Угу. Е-е, так, ми цього не знали, нам цього не розказували, але на даний момент, е, я думаю, що є потреба, щоб у школах на якихся виховних там роботах чи як воно, е, щоб приділяли діткам трішки уваги і

45:28

Speaker A

пояснювали за людей з інвалідністю, а мало того, ще їхнім батькам. Хочу поговорити трохи про повернення до цивільної зайнятості після служби і поранення. Вікторе, ви живете в Іванковій, ви займаєтесь там зараз ветеранськими питаннями і наскільки мені відомо, ви хочете отримати грант,

45:50

Speaker A

шукаєте отримати грант, щоб відкрити власну майстерню для роботи з деревом. Скажіть, чому саме цей напрямок? Ее чи взагалі ви думали повернутись на ту попереднє місце роботи? Чи ви думали влаштуватись на нове місце роботи? На попереднє місце роботи я не планував, в принципі,

46:07

Speaker A

повертатися, так як це Чорнобиль. А не забуваємо, що Чорнобиль робився в Радянському Союзі. А як нам всім відомо, в Радянському Союзі в нас же ж не було осіб з інвалідністю. Угу. Вони були закриті на балконах і сиділи просто як в

46:24

Speaker A

клітках. Угу. Тому повертатись в Чорнобиль я навіть не думав. А чому до дерева? Мені повідомили, що є що єсть така можливість подати грант на розвиток ветеранського бізнесу. Чому саме деревообробка? Я вчився на столяра і мені було дуже, ну,

46:41

Speaker A

мені дуже цікаво працювати з деревом. Ее, я полюбляю запах сухого дерева і воно дуже, ну, воно дуже цікаво. Ти можеш із нічого зробити якийсь витвір просто. Угу. І собі потроху, потроху планую таким чином можливо і в подальшому і заробіток

47:00

Speaker A

якийсь маті з цього. І ти собі спокійно ти собі дома спустився, в гараж заїхав собі попрацював. Хочеш годинку, хочеш три, хочеш п'ять, хочеш не працюєш сьогодні. Круто, насправді, тому що ти знаєш, я втратив запахи і не відчуваю їх. І там раз на якийсь період мені

47:14

Speaker A

завжди сниться запах саме дерева. От запах дерева дуже люблю. Владиславе, ви після поранення заснували благодійний фонд. Ваша організація допомагає незрячим людям з реабілітацією і е ви там шукаєте технології сучасні для відновлення зору, щоб потім мож була можливість це все інтегрувати в Україні.

47:34

Speaker A

Але скажіть, скільки людей до вас вже звернулось по допомогу і чи якийсь прогрес є в Україні по цим технологічним новинкам за останні три роки? Я зупинитись не зможу. У мене питання: а чого ви мені не поставили питання, чи

47:50

Speaker A

планую я повернутися до моєї професії, яка була в мене до поранення? Чомусь я вважав, коли писав ці питання, що там можливо ви не шукаєте роботу, можливо вам настільки важко, що очевидно, що там це складно знайти. А давайте повернемось до цього

48:08

Speaker A

питання до вас. Ви шукали? Я би хотів розповісти, чому. Е, ну, по-перше, жарт на цю тему. Я ж працював у гуманітарному розмінуванні, організація Халатраст, але я працював саме Демінером. У нас було декілька жартів на цю тему. Ми можемо

48:26

Speaker A

працювати по принципу один сапер, одна угроза, або можемо працювати дуже швидко. По прикладу одна нога тут, другая там. Тому, Вікторе, це до вас питання. Я Да, можливо одразу разом підемо до халатрас. Я щось тільки на колесах їжусь.

48:45

Speaker A

Але якщо серйозно на цю тему, у організації Халотраст є декілька направлень роботи і один із напрямів - це інформування населення.

48:59

Speaker A

Угу. Я дійсно мав би змогу повернутись на минуле місце праці, але вже не як Демінер, а як людина, яка розповідає про мінновибухову небезпеку. Ну, було. І я можу їздити по школах, я можу їздити по торгових центрах, можу їздити по

49:17

Speaker A

закладах з надання послуг населенню. І так, як вони це роблять, у складі групи, бути спікером, який розповідає: "А мене асистує хтось із презентацією". І це дійсно є для мене гарна робота. І це не відходить від того, що було моєю

49:35

Speaker A

професією. Мені не потрібно перекваліфікація. Тобто завжди потрібно дивитись трохи ширше з приводу того, чи шукав я. Я себе знайшов у іншому. Я дійсно заснував благодійну організацію. Ми почали брати під опіку людей змінновибуховою травмою.

49:55

Speaker A

І я працевлаштував трьох ветеранів. На сьогоднішній момент у мене працює три хлопці із повною втратою зору. Один із них ще із втратою верхньої кінцівки.

50:07

Speaker A

Вони створюють інформаційний контент, розповсюджуючи важливу інформацію і працюючи над підняття обізнаності населення, а також працюють у напрямі залучення коштів для благодійної організації на цільові програми, такі як відновлення зору і реабілітація. І хлопці отримують за це заробітну плату.

50:27

Speaker A

відповісти на питання, чи є сьогодні якісь професії, які м підійшли б людині із стратою зорою. Так, є. Ми можемо бути психологами, можемо бути масажистами, очень крутими реабілітологами та масажистами. Ми можемо бути столерами, також можемо бути. У мене є приклад

50:50

Speaker A

людини, яка дещо робить із дерева. У мене є жінка, яка робить кошики із ротангу. Тобто багато професій, але чи є сьогодні працедавець, який може надати безбар'єрне доступне робоче місце, правильні умови для працевлаштування?

51:11

Speaker A

Ось це питання зовсім інше. Ну, ви молодець насправді, особливо в частині того, що ви реінтегрували трьох осіб з інвалідністю, ще й ветеранів. Я думаю, що не кожен великий бізнес або навіть взагалі бізнес може цим по пишатися.

51:24

Speaker A

Давайте поговоримо про повагу і суспільства. От, ну, після повернення зі служби дедалі частіше між військовими і цивільними можуть виникати певні труднощі спілкування через те, що в одних є там досвід бойовий, в інших немає. І вони можуть не розуміти всіх переживань там

51:47

Speaker A

наших. І це, мабуть, нормально. Ну, як нормально, це така різність наша. Як у вас складалась ситуація з вашим колом спілкування після повернення? Чи є у вас відчуття що ви що вас достатньо поважають з боку оточення суспільства загалом або немає

52:06

Speaker A

цього відчуття? Чого бракує? Давайте, Віктор, мабуть, з вас Да. Почав потрішечки пробувати боротись із е людьми, які ставлять постійно свої свій транспорт на місця для осіб з інвалідністю.

52:21

Speaker A

В нас в Іванкові мабуть п'ять чи шість місць для людей з інвалідністю. Це біля поліклініки там декілька і біля фори.

52:30

Speaker A

Угу. І постійно, постійно, постійно зайняті. Я вже із поліцією спілкувався. Вони зразу якось наче взялися за це, але потім трішки на тормозах воно все пішло.

52:42

Speaker A

Е, ось буквально місяць тому, ее, стояла машина на цьому місці і якраз підходить до її водитель. Водій - це ее військовослужбовець. Він місцевий, який демобілізувався. Яки, ну, я не знаю, демобілізувався чи СЗЧ, яким чином він постійно дома, я не знаю.

53:07

Speaker A

Е, і я відкриваю вікно і задаю йому питання. Кажу: "Друже, скажи мені, будь ласка, ти принципово постійно ставить машину на на цих місцях? Ось на цих. Це ж говори місця для таких пацанів, як я". І такої реакції я не очікував. Він:

53:24

Speaker A

"Що ти мені розказуєш там і тому подібного". Я говорю: "Яке якого ми хочемо розуміння від суспільства, якщо ми один на одного кидаємося? Якщо військові військового не розуміють, так, а що ми хочемо від суспільства тоді?

53:34

Speaker A

Вони нас ніколи не зрозуміють". Вітре. А от в інших випадках, ну, в цьому випадку ми, очевидно, там, да, напали не на ту людину. Мається на увазі, що людина не стягує. До речі, якби ви говорили цій людині, як його батько йому, як ви би

53:51

Speaker A

пояснили, що, ну, це важливо цього не робити нормальними силами, щоб не запікати весь вас ваш спіч. Як? Як?

54:00

Speaker A

Ну от як ви пояснили, чому важливо не ставити на місця, які передбачені для місця для осіб з інвалідністю? З дитинства мають батьки. Батьки - це в першу чергу, потім школа. І що б ви сказали своїй дитині, що вона зрозуміла

54:14

Speaker A

би, якби раптом у ваші не була ці? Ці місця для людей з інвалідністю. Е, вони ширші. Угу. Я можу ви вилізти і сісти в крісло і від'їхати. Не, нема такої дистанції, що близько машина до машини.

54:30

Speaker A

Я, до речі, не знав про це, да. І ну це потрібно. Я просто не готувався ще до цього, бо в мене ще син достатньо маленький, але я думаю, ну, я бачу по йому, що він розуміє, він розуміє, що

54:43

Speaker A

там щось не так треба, там щось не не туди із дружиною. От ми ніколи не ставимо, не ставили до війни, ну, да, до війни, до повномасштабного вторнення машину. Ну, якось мені, я не знаю, мені якось не по собі було. Ну, хай буде. Я

54:55

Speaker A

просто можу поставить машину за 200 м і прийти, а цій людині потрібно чим можна ближче стати до входу. Скажіть, будь ласка, а в інших проявах ви там, коли ви там на вулиці, коли ви там в в ЦНАПі десь, е, чи ви відчуваєте повагу для

55:13

Speaker A

суспіль повагу суспільства до вас? Якщо чесно, після поранення я дуже-дуже мало був в яких державних установах, так як в мене дружина шикарна, вона всі всіма питаннями займалася вона. І час, ось уже пройшло скільки часу після поранення, пі вже майже два роки. Е, дружина, я не

55:36

Speaker A

пам'ятаю, як називається установа, час недавно створили від Міністерства ветеранів. Дружина працює на посаді, фахівець із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб. Вона пройшла ці круги пекла, короче, і вона, ну, ну, знає цю інформацію, трішки дочитала, трішки десь там на якісь лекції поїздила. І час вона

56:00

Speaker A

допомагає військовим. І тому я, е, не стикався з проблемами в фінустановах. Ну, добре. Якби ви говорили би державі, що ось це є повага а в суспільстві держави до ветерана, то як би вона виглядала, ця повага? В чому? Ну, якісь

56:17

Speaker A

можете приклади? Ну, доступності елементарно. Ну, держава вона має створити доступність для людей з інвалідністю. Угу. Е-е, ну, дуже-дуже складно все по доступності. От якщо вони зроблять це, буде потім зрозуміло, що держава піклується про своїх ее військових, про своїх ветеранів.

56:37

Speaker A

Владиславе, як у вас було ваше оточення? Ви відчували повагу до себе від суспільства і держави? І одразу ж друге питання. Що для вас є повагою від суспільства і держави? Як ви це відчуваєте? Дуже багато чинників. Чому це майже неможливо?

56:59

Speaker A

І знаєте, є закон, ничего не берётся из ниоткуда. Якщо 22-й рік я тільки отримав поранення і люди не знали, як правильно надавати допомогу, тому що осіб з інвалідністю була мала кількість і всі по принципу, якому я вже пояснював:

57:17

Speaker A

"Мені буде соромно, я лучше не подойду, тому що мені буде дуже соромно". Кінець 22-го року. Вже багато хто повернувся, багато поранених, багато волонтерів, які саме займаються допомогою таким людям.

57:29

Speaker A

Ее починають існувати супровід військових із пораненням, супровід демобілізованих і так далі. Усе це дійсно починає набирати оберти. І потрохи, потрохи у мене є впевненість, що суспільство змінюється. Ми виходимо на вулицю. Я жодного разу у 23му році не виходив на

57:50

Speaker A

вулицю. Так, щоб мене хтось не зустрів і навіть не знаючи, хто такий самурай, не бачачи мої соцсетя і так далі, вони просто підходили і жали руку, казали дякую і відходили. Цього було достатньо.

58:03

Speaker A

І люди вже розуміли, що не потрібно сльози, не потрібно якісь зайві обійми. Одного разу жінка зробила таку річ, і для мене це майже травма була, тому що я сказав: "Ніколи більше так не робіть, ні з ким так не робіть". Я вам

58:20

Speaker A

дякую. Я розумію, що ви не знаєте, як висловити повагу. Я я розумію, мені дуже приємно, але боляче зараз і вам, і мені від того, що ви так зробили, не потрібно. Жінка в торговому центрі підійшла до мене, сказала: "Дякую

58:32

Speaker A

спочатку", але не мала змоги зупинитись і майже зі сльозами на очах сказала: "Можна я перед вами на коліна стану?" Ну, ніколи, ніколи так не робіть. Ніхто так не робіть, будь ласка.

58:47

Speaker A

Ні, це це травмує. Це ми не повинні викликати якоїсь жалості, ми не повинні викликати сльози. Ми завжди, даруючи посмішку, ви повертаєте собі ту саму посмішку. Ви подарували мені дякую, посмішка, тепла емоція. Я поверну вам її в форматі. І я вам дякую. Мені дуже

59:07

Speaker A

приємно. Гарного дня. Ось так. Ось це по-перше повага. Тобто без зайвого. Слухайте, ну от по-людськи зараз не про державу, не про суспільство. От по-людськи ваша особиста мрія. От якщо би там все більш-менш владналось, умовно кажучи, завтра на настав би цей мир, при

59:28

Speaker A

якому ніхто не вбиває наших і землі наші залишились. От що б ви зробили в цей перший день або яка ваша мрія вас тримає? Я собі Я ні про що не мрію. Я собі стараюсь ставити якісь е досяжні цілі. Які і от яка ціль зараз стоїть?

59:47

Speaker A

Для мене ціль стоїть виховати достойною людиною свого сина, що він ні в чому не потребував.

59:56

Speaker A

Постараюсь максимально забезпечить його всім, але щоб він розумів, що зароблять потрібно, що не просто там папа з мамою грошей дали і ти все давать йому, але мотивувати його, щоб він сам йшов до цього. Дай Боже, дуже банально. Я хочу

60:15

Speaker A

побачити посмішку дружини, хочу побачити колись майбутню дитину і хочу дійсно на власні очі побачити нашу спільну перемогу, побачити те, заради чого я колись втратив оч.

60:31

Speaker A

Ну і ще і ще ж ми говорили, що Месі хотів хотів би побачити. Я хочу я зараз не скажу це слово за заново, бо ладно, я би хотів би відчути, да, запах дерева.

60:42

Speaker A

Для цього я шукаю десь домік десь там в лісі, бо раптом щось несниться, я отакий: "А, ну я вже тут". Я вам дуже дякую, насправді. Ну, для мене велика честь говорити з вами. На цьому ми завершуємо. Ви дивились подкаст у

60:57

Speaker A

справах військових. Підписуйтесь на YouTube канал Суспільного. Там залишилось, мені кажуть, щось порядка 200 підписників і буде там декілька мільярдів підписників.

61:08

Speaker A

Трошечки залишилось. Просто підпишіться, будь ласка. Це не складно. підпишіться. Потім, коли буде мільярд, то відпишіться назад і це не проблема. Мої сусіди всі підпишуться. О, супер, супер.

61:18

Speaker A

Підпишіться, будь ласка. І ще таке дуже велике прохання до вас. А поширюйте цей випуск, тому що дуже важливо, щоб люди це бачили. І ще прохання, діліться своїм досвідом в коментарях, розповідайте, як у вас, тому що чим більше ми про ці речі

61:37

Speaker A

будемо говорити, тим більше вирогідності, що це зміниться, бо мовчазна згода на на на це все приниження осіб з інвалідністю, вона існує в Росії. У нас ми можемо говорити, можемо ділитись, маємо таким чином змінювати змінювати суспільство і Україну. Підтримуйте сил оборони і слава

61:56

Speaker A

Україні! Героям славам!

Topics: ветерани реабілітація травми ампутації війна в Україні психологічна адаптація доступність біонічне око волонтерство суспільство

Вчити це відео

- [Флешкартки з цього відео](https://sozai.app/uk/tools/ai-flashcard-generator/?from=transcript&id=71496)
- [Вікторина за цим відео](https://sozai.app/uk/tools/quiz-generator/?from=transcript&id=71496)

Безкоштовно, створено ШІ за цією транскрипцією. Без реєстрації.


---
This is the markdown twin of https://sozai.app/transcript/adaptation-after-severe-injuries-amputations-veterans-samurai-chornobyl/ — the same content, without the markup.
Published by SozAI (https://sozai.app). Reuse and quotation are allowed with attribution and a link back.
Machine-readable index: https://sozai.app/llms.txt · data API: https://sozai.app/api/